Реформа військової освіти в росії

Відео: Розгром Росії через військової реформи, військовий конфлікт в Південній Осетії в 2008 Левашов Н У

Якщо говорити про систему військової освіти в Російській Федерації в цілому, то вона призначена для забезпечення потреби Збройних Сил в офіцерах, рівень підготовки яких відповідає державним або спеціальним вимогам федеральних органів виконавчої влади, в яких федеральним законом передбачена військова служба.

Становлення системи військової освіти відбувалося в період стабільного фінансового і матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил. Це дозволяло за рахунок витрат в галузі оборони і безпеки держави підтримувати необхідний науково-педагогічний потенціал, задовольняти потреби в новітні види озброєння і військової техніки, проводити систематичну модернізацію матеріально - технічної бази та на цій основі забезпечувати підготовку офіцерів в повній відповідності з пропонованими до них вимогами .

У цей період середня тривалість служби офіцерського складу становив 20-25 років, що дозволяло практично повністю заповнювати число щорічно звільняються офіцерів тільки за рахунок випускників військових навчальних закладів.

За останнє десятиліття становище докорінно змінилося. Порядок проходження військової служби за контрактом, введений в 1993 році, законодавчо надав офіцерам можливість звільнення з військової служби через 5 років після закінчення військового навчального закладу. Це не компенсує витрати на їх підготовку, які в кілька разів перевищують витрати на підготовку цивільних фахівців з аналогічним спеціальностями. Одночасно істотно розширено перелік підстав для дострокового звільнення офіцерів з військової служби.

Ці фактори, а також зниження з 1990 по 2001 рік рівня матеріальної забезпеченості військовослужбовців привели до того, що кількість офіцерів, щорічно звільняються з військової служби, стало значно перевищувати їх випуск з військових навчальних закладів. В даний час при існуючих масштабах дострокового звільнення офіцерів військових навчальних закладів не в змозі повністю забезпечувати потреби Збройних Сил та інших військ в офіцерах. Тому важливу роль в поповненні офіцерського корпусу відводиться військовим кафедрам ВНЗ.



Сформована галузева структура фінансування підготовки офіцерів не дозволяє спрямовувати кошти на реалізацію міжгалузевих інноваційних проектів, пов`язаних з розробкою державних освітніх стандартів, в тому числі пов`язаних з підготовкою офіцерів запасу на військових кафедрах цивільних вузів.

Якість підготовки офіцерів запасу на військових кафедрах безпосередньо залежить від рівня підготовки офіцерів-викладачів. В даний час підвищуються вимоги до професійного рівня військового викладача, зростає роль його особистої відповідальності за результати своєї праці. На зміну преподавателю- предметники повинен прийти педагог практик-психолог, який добре знає свій предмет, розуміє особистість студента, вміє управляти собою, розвитком і вихованням учнів. Домогтися цього може лише викладач, який має не тільки знання про викладати предмети, а й здатний на практиці використовувати психолого-педагогічні закономірності для їх засвоєння.

Успіх реформи вищої військової освіти в Російській Федерації багато в чому пов`язаний з підвищенням професіоналізму військового викладача - ключової фігури в освітньому процесі, багато в чому визначає якість навчання і виховання майбутніх офіцерів. Ця позиція обумовлена тією обставиною, що найважливішим аспектом кризи освіти є проблема викладачів, а точніше, їх кваліфікації.

Практика і спеціальні дослідження привели до висновку про те, що значна частина викладачів вузів не має чіткого уявлення про те, що таке професійно-педагогічну майстерність і які шляхи його становлення. До вирішення, здавалося б, азбучних питань педагогічної діяльності багато, і не тільки початківці викладачі, виявилися непідготовленими. Багато з них віддані шаблонним, одноманітним прийомам навчального впливу, обмежуються набором деяких практичних навичок, що дозволяють проводити заняття, і перебувають у повній упевненості, що цього достатньо для педагогічної діяльності. Серед цієї частини викладачів широко поширена думка, що для викладацької діяльності досить добре знати предмет своєї спеціалізації. Неабиякою мірою цьому сприяє та обставина, що становлення військових викладачів пов`язано переважно з роботою над змістом навчального предмета (поповнення своїх знань про нього, їх включення в лекційний курс і т.п.), але не з придбанням теоретичних знань про сам процес викладання. Становлення викладача здійснюється, як правило, на основі власного, особистого досвіду навчання 10-15-річної, а то і 20-річної давності за формулою: «Вчу так, як вчили мене». Відтворюється модель репродуктивно-який повідомляє навчання, в основі якого лежить повідомлення студентам готового "знання" поза організації діяльності, його виробляє. Що повідомляє інформацію студент зобов`язаний сприймати, потім запам`ятовувати, а потім, як правило, у вербальній формі відтворити. Результати такого навчання добре відомі: негативна установка до оволодіння теорією навчання негативно впливає на процес професійного становлення викладача і якість викладання. Проведений аналіз показує, що уявлення про сутність професійно-педагогічної культури військового викладача за останні роки змінювалися від універсалізму і енциклопедизму як професійних характеристик до лекторської майстерності, ораторського мистецтва, до професійно-педагогічної культури, як узагальненим показником кваліфікації. У цих умовах проблема вдосконалення професійно-педагогічної майстерності офіцера-викладача військової кафедри виступає не тільки як об`єктивна соціальна потреба, а й як суб`єктивна потреба військового викладача в зростанні професійної компетентності.

Система відбору офіцерів для призначення на посади викладачів військових кафедр закостеніла і загрузла в застарілих стереотипах, які болісно позначаються на якості викладацької діяльності і, найголовніше, підготовці високопрофесійних захисників Батьківщини. Чи не вироблені критерії відбору викладачів по військовим і спеціальних дисциплін. Чи не відпрацьована система підготовки офіцерів, новопризначених на посади викладачів військових кафедр. Кадрова політика, яка встановилася ще на зорі радянської влади, стримує професійний відбір і підготовку викладачів.

У той же час відсутність спеціальних навчальних закладів для підготовки офіцерів до педагогічної діяльності у ВНЗ змушує ректорів вузів і керівництво військових кафедр організовувати їх підготовку, яка полягає, як правило, у вивченні змісту дисциплін, що викладаються. Зусилля окремих педагогічних колективів військових кафедр, спрямовані на забезпечення процесу професійного становлення викладачів до педагогічної діяльності, часто еклектичні, непослідовні і не забезпечені з точки зору їх оптимальності.

Методи навчання початківці викладачі освоюють шляхом спостереження за роботою більш досвідчених колег. Очевидно, що не всі кафедри здатні забезпечити високий рівень підготовки викладачів до постійно ускладнюється педагогічної діяльності у ВНЗ. В результаті неадекватних підходів до організації педагогічного процесу, спрямованого на вирішення завдання підготовки і становлення викладачів до педагогічної діяльності, неузгодженість дій педагогічних колективів військових кафедр по формуванню педагогічної майстерності, офіцери-викладачі вузів проходять складний, невиправдано трудомісткий шлях, який не завжди закінчується успішно. Протягом ряду останніх років навіть намітилася тенденція зниження рівня володіння офіцерами-викладачами вузів педагогічною майстерністю.

Таким чином, рівень підготовки викладацького складу військових кафедр вузів настійно вимагає нових підходів у справі підвищення його педагогічної майстерності. Очевидно, що необхідно розробити систему підготовки офіцерів-викладачів, новопризначених на ці посади, засновану на історичному досвіді в цій галузі, досвід сучасної вищої педагогічної школи, яка передбачає планомірну безперервне навчання за затвердженими, глибоко продуманим програмами і методиками, які відповідають сучасним вимогам військової науки і військового мистецтва.

Говорячи про нові підходи, не завжди необхідно винаходити щось нове, сучасне, ніким не випробуване. Нерідко рішення проблеми можна знайти в добре зарекомендували себе, але незаслужено забутих формах і методах роботи. Підтвердження тому - багатий досвід вітчизняної військової школи, практика підготовки військово-педагогічних кадрів в зарубіжних державах. Тільки добре вивчивши минуле, можна робити висновок про причини такого становища і вживати заходів по знаходженню оптимальних шляхів підготовки офіцерів-викладачів військових кафедр вузів.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!