Вітчизняне військове психолого-педагогічна спадщина

Відео: ОСВІТНІЙ ПРОФІЛЬ «МІСТИКО-ЕЗОТЕРИЧНІ ТРАДИЦІЇ» В РХГА

Результати історичних та археологічних досліджень вітчизняних учених дозволяють зробити висновок про те, що перші дії психолого-педагогічного змісту проявлялися ще в стародавні часи існування слов`янських народностей на території нинішньої Росії, України і Білорусії. Наскальні малюнки, народний епос, що дійшли до нас архівні документи та інші джерела свідчать, що воєначальники того часу вже розуміли роль психологічного стану воїнів в бою і застосовували з метою підняття його рівня спеціальні релігійні обряди і військові ритуали. В руських князівствах військово-психологічний досвід формується стихійно і передається в традиціях, билинах, переказах.

З появою на Русі писемності емпірично формується психологічний і педагогічний досвід знаходить відображення в літописах і повчаннях, а пізніше - в державних актах, статутах, настановах і інструкціях. Найбільший інтерес у зв`язку представляють «Укладення про службу» (1556), «Боярський вирок про станичної і сторожову службу» (тисячу п`ятсот сімдесят одна), «Військова книга» (1607), «Статут ратних, гарматних і інших справ, що стосуються до військової служби» (1621), «Вчення і хитрість ратного будови піхотних людей» (1674) та ін. У них відбилася накопичений досвід навчання, виховання та психологічної підготовки воїнів до бою, психологічного впливу на супротивника і деякі інші питання підготовки військ.

На початку XVIII століття система вітчизняного військового психолого педагогічного емпіричного знання набуває чіткіших обрисів. Вважається, що у його витоків стоїть перший російський імператор Петро I. Саме в епоху петровських реформ (зміцнення державності, будівництво регулярної армії і флоту і ін.) Проблема навчання, виховання та психологічної підготовки солдата і матроса до бою знаходить відображення в державній і військовій діяльності видних наших співвітчизників того часу. У цей період намітився перехід від стихійно-ситуативної практики навчання і виховання до створення цілісної психолого-педагогічної системи в регулярної російської армії і на флоті. Активними прихильниками психолого-педагогічних поглядів Петра I в питаннях підготовки військ і флоту до війни в наступні роки активно виступали генерал-фельдмаршалом П.А.Румянцев і Г. А. Потьомкін, генералісимус А.В.Суворов і ін. Їх зусиллями в російській армії була створена ефективна система навчання і виховання воїнів, обліку в їх підготовці індивідуальних психологічних особливостей. В основі їх поглядів лежала думка про вирішальну роль солдата в бою і необхідності його підготовки, перш за все для баталій.

Починаючи з 90-х рр. XVIII століття накопичені емпіричні психолого педагогічні знання знаходять застосування в підготовці офіцерів російської армії, що роблять їх надбанням не тільки видатних воєначальників, а й широкого кола командирів. Це стало можливим в результаті військової діяльності М. І. Кутузова, М.А.Мілорадовіча, М. І. Платова, Н.Н. Раєвського і багатьох інших воєначальників того часу, що спиралися на закладені Петром I принципи навчання і виховання військ.



Дослідники історичних аспектів вітчизняної військової психології і педагогіки відзначають, що проблеми вдосконалення військово професійної підготовки в ці роки досить динамічно вирішувалися і на флоті. У цьому чимала заслуга адміралів Ф.Ф.Ушакова, В. А. Корнілова, В. И. Істомін, П.С.Нахімова, С.О.Макарова і ін., Які приділяли важливе значення навчання офіцерів і матросів тактиці і способам ведення морського битви, формуванню у них любові і гордості за свою Вітчизну. Саме ці та багато інших чинників створили в другій половині XIX століття умови для первинного теоретичного узагальнення вироблених емпіричних знань і формування нової для Росії самостійної наукової галузі

- військової психології і педагогіки. Так С.О.Макаров одним з перших став використовувати терміни «військова психологія» і «військово-морська педагогіка». Він вважав, що військова психологія повинна вивчати моральний елемент, який, на його думку, «... в морському бою ... має ще більше значення, ніж в армії». Він на практиці докладав зусиль, щоб прищепити офіцерам «характер, хоробрість і холоднокровність, розум, окомір, морське око, пізнання, здоров`я, справедливість», а матросам - «здоров`я і витривалість, звичку до дисципліни, звичку до моря, сміливість, пізнання» , любов до судна, формував особисту гідність військового моряка.

Зусиллями талановитих російських полководців і флотоводців, а також підготовлених ними офіцерів в армії і на флоті в другій половині XIX століття широкого поширення набула прогресивна система підготовки військ, яка спирається на емпіричний психолого-педагогічний досвід попередніх етапів вітчизняного військового будівництва. Служба в армії і на флоті стала трактуватися як священний обов`язок кожного російського підданого. Послідовне скорочення термінів військової служби значно підвищило роль офіцерського складу в навчанні солдатів і матросів. Складовими частинами військового виховання стали моральне, розумовий і фізичний розвиток. Удосконалюється структура російської військової школи, яка готувала офіцерів як організаторів навчання і виховання підлеглих. У 1879 році майором А.В.Андреяновим видається перший спеціалізований навчальний посібник «Військово-педагогічний курс». У цей період на сторінках преси активно обговорюються проблеми навчання і виховання воїнів, поширюються психологічні і педагогічні ідеї видатних військових вчених М. І. Драгомирова, Н.Н.Головіна, Л.А.Свечіна і ін. Ці та багато інших чинників сформували необхідні умови для оформлення військової психології і педагогіки в самостійну систему наукового знання.

Російсько-японська, а потім і Перша світова війни стали перевіркою теоретичних розробок вітчизняних військових психологів і педагогів. У роботах М.С.Галкіна, П.Ізместьева, Н.Д.Трескіна, Г.Шумкова і ін. Викладаються конкретні проблеми психології військовослужбовців, особливості їх навчання, виховання та психологічної підготовки до бою, професіоналізації офіцерів, рекомендації з управління підлеглими в бою . Це створило міцні основи для переходу вітчизняної військово психологічної думки на науковий (теоретичний і прикладної) рівень пізнання. Однак відомі історичні події 1917 року не дозволили

реалізувати їх в повному обсязі. Їх подальший розвиток здійснювалося вже на принципово нових наукових позиціях.

Слід зазначити, що з самого початку оформлення вітчизняної військової психології і педагогіки, як специфічної галузі наукового знання, вони розвиваються взаємозумовлено. Однак до початку XX століття вони набувають специфічних рис своєрідної системи наукового знання, що дозволяє в подальшому вести про них мова, як про самостійні галузях психології і педагогіки.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!