Передумови формування психології розвитку та вікової психології в самостійну галузь психологічної науки
Відео: Лекції психологія
Оформлення психології розвитку (дитячої або вікової психології) як самостійної галузі наукового знання відноситься до другої половини 19 століття. З`єдналися два напрямки, до цього часу розвивалися паралельно і незалежні один від одного. Це дослідження дитячого розвитку, які були пов`язані з природознавством і медициною, а також етнографічні дослідження дитинства та мови, головним чином вивчення дитячих ігор і казок. Особливо були популярні роботи братів Грімм, Тейлора, Боаса. В цей же час психологія розвитку початку, нарешті, розглядатися вченими як самостійної області психологічної науки. Об`єктивними передумовами її формування були:- вимоги педагогічної практики-
- розробка ідеї розвитку в біологіі-
- поява експериментальної психології і розробка об`єктивних методів дослідження. Вимоги педагогічної практики. Ще на початку XIX ст. про необхідність врахування психологічних даних при формуванні методів навчання дошкільнят писали багато вчених. У Росії про важливість зв`язку між педагогікою і психологією говорив К. Д. Ушинський. У своїй роботі «Людина як предмет виховання» (1867) він писав: «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за ознайомитися також в усіх відношеннях», тобто для того щоб правильно виховувати, треба зрозуміти закономірності психічного розвитку дітей, перш за все їх морального розвитку. Для цього треба дослідити вплив на дітей таких форм культури, як мова, релігія, право і мистецтво, які Ушинський
називав утворюють психіки людини.
Особливо актуальною задача зв`язку між педагогікою і психологією стала в середині XIX в. в зв`язку з розвитком загального навчання. Поки освіта була переважно домашнім, не- важко було сформувати індивідуальний підхід до кожної дитини, зрозуміти його особливості, інтереси, зробити навчання для нього легким і цікавим. Індивідуально підбирався не тільки коло досліджуваних проблем, а й темп навчання в залежності від швидкості засвоєння матеріалу даними
дитиною. При наявності великої кількості дітей в класах (що було вже в той час у масових школах) такий індивідуальний підбір адекватних методик став неможливий. Тому назріла необхідність дослідити загальні для всіх дітей механізми і етапи психічного розвитку, щоб дати об`єктивні рекомендації, в якому віці і в якій послідовності можна навчати будь-яких дітей, а також які прийоми найбільш адекватні для дітей певного віку. Цими вимогами пояснюється і коло проблем, які вирішували вчені того часу, так як це були
головним чином дослідження рушійних сил і етапів пізнавального розвитку, в той час як розвиток спілкування або особистісних особливостей дітей майже не вивчалося.
Відомий психолог У. Джеймс у своїй книзі «Бесіди з учителями про психологію» (1899) писав, що психологія не повинна пояснювати вчителям, як навчати дітей, давати їм конкретні поради, але психологічні знання повинні звернути увагу педагогів на необхідність дослідження внутрішнього життя учнів- вони повинні зрозуміти духовне життя учня «як деякий активну єдність, яким він сам її відчуває, і співчутливо відтворити її в уяві».
Ці ідеї психологів початку століття не втратили актуальності і в даний час, особливо в зв`язку з розвитком практичної психологічної служби, так як нерідко педагоги розуміють вікову психологію і психологію розвитку саме і єдино як практичну. Однак, визнаючи велике значення останньої, неможливо виключити важливість теоретичних досліджень, тим самим ми закрили б шляхи для подальшого розвитку прикладної, практичної психологічної служби.
Розробка ідеї розвитку в біології. Еволюційна теорія Дарвіна справила величезний вплив на психологію. Відкриття цієї теорії фактично означало розширення предмета психології, включення в нього питань взаємозв`язку морфології і функції, поведінки і свідомості і т.д. Однак найбільше значення мав той факт, що з теорією еволюції в психології з`явилися два нових постулату - про адаптацію як головної детермінанті, що визначає психічний розвиток, і про генезис психіки, т. Е. Про те, що психічні процеси не з`являються в готовому вигляді, а проходять певні, закономірні етапи в своєму розвитку. Саме ці положення і є основними для психології розвитку.
Думка про те, що можна виділити генетичні етапи в розвитку психіки, привела до появи нового методу дослідження - генетичного, який досліджує закономірності загальної психології, вивчаючи поступове формування певної функції. Природно, про такий підхід до дослідження говорилося задовго до Дарвіна, але розуміння універсальності цього методу і можливості досліджувати закономірності процесу розвитку, загальні для всіх сфер психічної життя, пов`язане з еволюційною теорією. Вона допомогла усвідомлення того, що генетичний метод може стати основою особливої галузі психології, предметом якої якраз і є генезис психіки, т.е.генетіческой психології, вікової психології, психології розвитку. Еволюційний підхід в психології відбився, перш за все, в концепціях А. Бена і Г. Спенсера, які стверджували, що психіка являє собою закономірний етап еволюції і її функція полягає в забезпеченні адекватного пристосування до навколишнього середовища. Ці теорії, особливо погляди Спенсера, набули широкого поширення і справили величезний вплив на становлення психології розвитку.
Не менше значення для формування генетичного підходу в психології мала теорія відомого психолога і фізіолога І.М. Сеченова, який писав, що єдиним методом об`єктивного дослідження психіки є метод генетичного спостереження. Він також наголошував на важливості дослідження психічного розвитку дитини не тільки для практичних потреб педагогіки, а й для загальної психології. Погляди Сеченова, особливо його ідея про
інтеріоризації психічних процесів, справила великий вплив на подальше становлення психології розвитку, зокрема, на концепцію Л. Виготського.
Одна з перших спроб систематичного спостереження за психічним і біологічним розвитком дитини з народження до трьох років описана в книзі В.Прейера «Душа дитини» (1882). Автор зробив висновок про те, що в психічному розвитку виявляється біологічна спадковість, яка і служить, зокрема, основою індивідуальних відмінностей. В.Прейер прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мови, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей за допомогою об`єктивних методів. З цією метою в додатку до своєї книги він помістив зразок щоденника, який намічав канву досліджень для кожного віку.
Поява експериментальної психології і розробка об`єктивних методів дослідження. Протягом тривалого часу єдиним методом дослідження психічного розвитку дітей залишалися щоденникові спостереження. Ще Песталоцці і Жан Поль почали вести щоденники спостережень за своїми дітьми. Великий інтерес представляють щоденникові спостереження Дарвіна за розвитком свого сина Френсіса, які були опубліковані в 1877 р під заголовком «Біографічний ескіз маленької дитини». І.Тен описав процес засвоєння мови своєю донькою, зіставивши його з історичним розвитком мови. Основою обох процесів вважався універсальний механізм асоціацій.
Однак першим, хто дійсно планомірно здійснив щоденникові спостереження за дітьми, був Т.Тідеман, книга якого з`явилася в 1787 році. Він також став першим автором підручника психології, в якому порушувалися питання, пов`язані з психологією дитини. При цьому і в щоденнику, і в підручнику Т.Тідеман тісно пов`язував виховання дітей з попереднім аналізом їх фізіологічних і психологічних особливостей. З розширенням предмета психологічних досліджень з`явилася можливість розробки нових, експериментальних методів, придатних і для вивчення психічного розвитку дітей.
Заснована В.Вундтом в 1879 р психологічна лабораторія в Лейпцигу вселила впевненість в можливості використання експерименту в дослідженні проблем вікової та педагогічної психології. Від Вундта прийнято вести родовід психології як самостійної дисципліни. Якщо в лабораторії Вундта був зроблений тільки перший крок в розробці об`єктивних методів дослідження психіки, то роботи Г. Еббінгаузом визначили цілий напрям в
психології, вперше відкривши можливість експериментального вивчення такого важливого для вікової психології психічного процесу, як пам`ять. Хоча Г. Еббінгауз і не розробив спеціальної психологічної теорії, його дослідження стали ключовими для експериментальної психології. Була показана важливість статистичної обробки даних з метою встановлення закономірностей, яким підпорядковані психічні явища.
Не менше значення для розробки нових, об`єктивних методів дослідження мали роботи Ф.Гальтона, який винайшов багато методи експериментального дослідження дітей, вперше застосувавши в психології способи статистичної обробки результатів. Серед досягнень Ф.Гальтона особливо слід виділити розробку методу тестів, який міцно увійшов в науку. Статистичний підхід - застосування серії тестів до великого числа індивідів - висувався як засіб впровадження в психологію точних кількісних методів. Це отримало велике практичне застосування, а подальше вдосконалення техніки розробки і застосування тестів змінило суть вікової психології, давши можливість в подальшому сформувати цілу систему об`єктивних методів психологічного дослідження дітей.
Подальше застосування і популярність тестів пов`язано вже з ім`ям Альфреда Біне, який розробив спеціальні тести для дослідження інтелектуального розвитку дітей. А. Біне одним з перших психологів почав експериментально дослідити етапи розвитку мислення у дітей, ставлячи перед ними завдання на визначення понять (що таке стілець, що таке кінь і т.д.). Ці дослідження привели його до думки про те, що можна розробити нормативи інтелектуального розвитку дітей і методи, що дозволяють провести діагностику формування мислення. Спільно з Т.Сімоном він розробив серію питань різного ступеня складності і на підставі відповідей дітей визначав рівень їх інтелекту, відсіваючи дітей з відставанням або затримкою розумового розвитку. Ці методи настільки добре показали себе при перших випробуваннях, що А. Біне вирішив створити тести не тільки для виявлення дітей з затримкою розумового розвитку, але і для загальної діагностики інтелектуального розвитку всіх дітей від 3 до 18 років. А. Біне ввів показник інтелекту - розумовий вік, який визначався по успішності виконання тестових завдань. Порівняння розумового віку з хронологічним становило основу для укладення про рівень розумового розвитку дитини. Збіг розумового віку з паспортними свідчило про нормальний розвиток дитини. Якщо дитина виконував завдання, призначені для більш старших за віком дітей, то його показники розумового розвитку вважалися високими. Невиконання дитиною завдань, призначених для його віку, давало підстави для висновку про низький рівень розумового розвитку. Теоретичні та методичні уявлення А. Біне і Т.Сімона лежать в основі сучасної психометрики - практики вимірювання розумового розвитку дітей. На їх основі в психометрія був введений показник розвитку інтелекту - коефіцієнт інтелектуальності (IQ), а також уявлення про статистичної тестової нормі.
Поділитися в соц мережах:
Схожі
