Розвиток вітчизняної вікової психології в кінці 19 початку 20 століття

Відео: Разведопрос: Сергій Полікарпов про історію і культуру Японії кінця 19 століття

В якості головних областей дослідження психічного розвитку у розглянутий період виділилися: вивчення психічного і фізичного розвитку дитини в їх взаємозв`язку, дослідження навчально-пізнавальної діяльності школярів, аналіз психології та виховання особистості.

Істотний внесок у дослідження питань психофізичного розвитку дітей вніс відомий педагог і психолог П. Ф. Лесгафт. Керуючись поданням про нерозривний зв`язок між фізичним і духовним розвитком, він розробив теорію фізичної освіти, в якості головної мети якого затверджувалася «свідома фізична робота». Тим самим фізичні вправи підпорядковувалися більш широкої задачі загального психофізичного формування особистості. Він вважав важливим розвиток не м`язового, виконавського апарату самого по собі, а вміння свідомо керувати ним. З його точки зору, величезне значення має той факт, що фізично розвинений людський організм здатний свідомо керувати м`язовими актами, змінювати в разі необхідності стратегію поведінки. Інакше кажучи, виховання розуму і виховання тіла - це один процес, а не два. П.Ф.Лесгафта належить заслуга розробки наукових основ виховання, орієнтованого на завдання цілісного розвитку особистості дитини.

З кінця 70-х рр. вивчення дитинства стало систематичним. Сформувалися два основні типи дослідження: спостереження вчених за дитячим розвитком за певною програмою і спостереження батьків за своїми дітьми, результати якого фіксувалися в щоденниках розвитку дитини. В результаті цих досліджень була створена досить повна картина ходу дитячого розвитку.



Авторитетним дослідником розвитку дитини раннього віку був И.А.Сикорский. Він провів тривале спостереження за власними дітьми і за розвитком дітей у виховних і медичних установах. Його програма спостережень охоплювала всі сторони психічного розвитку дитини. Велику увагу він приділяв умовам і рушійним силам розвитку дітей. Серед умов розумового розвитку особливого значення И.А.Сикорский надавав грі: граючи, дитина набуває і конкретизує знання про навколишній світ, в грі розвивається його самосвідомість.

Дані власних спостережень И.А.Сикорский зіставляв з результатами спостережень і досліджень провідних зарубіжних вчених. В результаті він намітив цілісну картину нормального ходу фізичного і психічного розвитку дитини, дав класифікацію типових помилок виховання дітей.

Велику роботу з вивчення та узагальнення даних досліджень дитячого розвитку виконав П.Ф.Каптерев. Йому належить заслуга створення досить повного уявлення про дитину перших чотирьох років життя. В основу опису психофізичного розвитку дитини кожного з років життя їм було покладено характерна ознака, що визначає своєрідність розвитку дитини. Наприклад, особливості психічного та фізичного розвитку дитини другого року життя пов`язані з прямохожденіем- трирічна дитина опановує мову і т.д. Він одним з перших вітчизняних психологів писав про те, що гра є потужним фактором, необхідним як для фізичного, так і для психічного розвитку дитини. «Не зрозумівши гри, не можна зрозуміти і дитинства», - писав П.Ф.Каптерев, розглядаючи в своїх роботах як окремі аспекти ігрової діяльності, так і роль іграшок та сімейного виховання в її розвитку.

Розвиток вікової психології в Росії з початку 20 століття міцно стало на наукову основу- утвердився її статус як самостійної галузі психології, що має важливу теоретичну і практичну значимість. Дослідження проблем розвитку зайняли провідне місце в російської психологічної та педагогічної науки. Це забезпечило авторитет вікової психології не тільки в науковій сфері, але і у вирішенні практичних завдань навчання і виховання. У розробку проблем вікової психології включилися вчені суміжних дисциплін, видатні теоретики і організатори вітчизняної науки - В.М.Бехтерев, П.Ф.Лесгафт, І.Павлов, А.Ф.Лазурский, А.П.Нечаев, Н.Е .Румянцев і ін.

У цей період в Росії стали створюватися спеціалізовані наукові центри, провідні науково-дослідну, освітню та просвітницьку діяльність. Набули поширення невеликі лабораторії, гуртки, кабінети з вивчення дітей при ряді навчальних закладів, створювалися психолого-педагогічні суспільства, науково-педагогічні гуртки, які об`єднували всіх бажаючих направити свої зусилля на вдосконалення процесів виховання і навчання. Було налагоджено і видавнича справа-значно зросла кількість публікацій з питань психології розвитку. Працювали з`їзди і конференції з проблем психології розвитку та вікової психології. Російські вчені брали активну участь у всіх міжнародних конгресах з психології та суміжних дисциплін, працювали в зарубіжних дослідницьких установах, переймали досвід організації науково-дослідницької роботи. Важливим результатом розвитку вікової психології в дореволюційний період була постановка і обговорення її найважливіших теоретичних і методологічних проблем. В результаті було усвідомлено першорядне значення психологічної теорії і разом з тим визнана важлива роль накопичення науково достовірних фактів, отриманих за допомогою об`єктивних методів.

Завершуючи виклад дореволюційного періоду історії вікової психології, відзначимо, що ця галузь була однією з найбільш розвинених у вітчизняній психології. Накопичений російськими психологами науковий багаж поки ще в належній мірі не осмислений і все ще не затребуваний в педагогічній практиці.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!