Стан вітчизняної вікової психології в період з 1939 по 1960 рр

Період з 1936 по 1960 рр. розвитку вітчизняної психологічної думки як ніякий інший пов`язаний з досить жорстким ідеологічним контролем офіційної влади за ведуться науковими розробками. В цей час пройшли сесії, присвячені значенню для психології вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси, де була визнана необхідність будувати психологію на фізіологічну основу. У цей складний і важкий період в історії нашої країни (роки масових репресій, Велика Вітчизняна війна, повоєнна розруха) продовжували проводитися теоретико-психологічні дослідження, здійснювалася дослідно-педагогічна робота з дітьми різних вікових груп. У цей період оформилися дві наукові школи в психології: школа Л. С. Виготського і школа С.Л.Рубинштейна.

С.Л.Рубинштейн є видатним теоретиком російської психології. Проблеми природи психічного, буття і свідомості, діяльності, суб`єктності людини і його взаємин зі світом були для нього визначальними і головними протягом всього його життя. У своїх роботах С.Л.Рубинштейн торкався проблеми психічного розвитку людини. Сформульований ним принцип єдності свідомості і діяльності склав основу діяльнісного підходу в психології. Він стверджував єдність навчання і психічного розвитку і на цій основі сформулював методологічний принцип вивчення психічного розвитку дітей в процесі навчання і виховання. Основний закон психічного розвитку полягає в тому, що дитина розвивається, виховуючись і навчаючись, освоюючи під керівництвом дорослих зміст людської культури. У навчанні і вихованні дитина виступає не тільки об`єктом, а й суб`єктом діяльності. Психічне розвиток визначається єдністю зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні причини переломлюються через внутрішні умови. Все в психіці особистості, що формується, так чи інакше, обумовлено зовні, але ніщо в її розвитку не виводиться безпосередньо з зовнішніх впливів. Психічний ефект кожного зовнішнього впливу на особистість обумовлений історією її розвитку, яка включає як процес еволюції, історію людства, так і особисту історію розвитку даного індивіда.



Видатним представником школи Л. С. Виготського, які зробили значний вплив на розвиток вікової психології, є А.Н.Леонтьев. Він виходив з принципового положення, що індивіду досягнення людського роду не дані в його природі, а задані в навколишньому його громадської життя-дитина повинна їх «привласнити», опанувати ними. Освоюючи їх, він відтворює історично сформовані людські здібності, тим самим стаючи людиною. А.Н.Леонтьев розробив загальнопсихологічну теорію діяльності, відповідно до якої рушійною силою психічного розвитку виступила власна діяльність дитини, в якої він під керівництвом дорослих привласнює історично сформовані людські здібності. В онтогенезі форми діяльності дитини змінюються: на певному відрізку життя провідну роль в психічному розвитку грають одні форми активності, на наступному етапі - інші. А.Н.Леонтьев ввів поняття «провідний вид діяльності», яке має важливе значення при аналізі проблем динаміки розвитку - провідна діяльність стала розглядатися як критерій періодизації психічного розвитку, як психологічний показник віку дитини.

Оригінальна напрямок у віковій психології склали антропологічні дослідження Б.Г.Ананьева. Предметом його досліджень виступило індивідуальний розвиток людини в інтервалі всього його життя. Б.Г.Ананьев одним з перших психологів в країні зробив предметом вивчення психологічні зміни людини за межами школи. Розвиток людини аналізувалося їм в комплексі розвитку його індивідуальна, суб`єктних, особистісних і індивідуальних характеристик. Психічне розвиток розглядалося як внутрішньо суперечливий процес, який залежить від спадковості, середовища, виховання і власної діяльності людини. Методами вивчення онтогенетической еволюції людини були вікові зрізи і лонгітюдний метод.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!