Експериментальна розробка проблем психічного розвитку в 60-80-і рр.

Відео: Романови. Фільм Сьомий. StarMedia. Babich-Design. Документальний фільм

Новий етап в історії вітчизняної вікової психології був підготовлений теоретичними розробками проблем онтогенезу на основі реалізації культурно-історичного підходу до розуміння природи психіки людини, принципу єдності свідомості і діяльності при аналізі становлення психологічних новоутворень віку, розкриття механізмів цього становлення в умовах навчання і виховання. Необхідність подальшого розвитку вікової психології була викликана змінами, що відбувалися в сфері освіти в нашій країні.

В кінці 50-х рр. в СРСР було введено обов`язкове восьмирічне освіту. Перед вікової та педагогічної психологією встали завдання виявлення вікових можливостей засвоєння знань, дослідження ролі навчання в психічному розвитку, підвищенні ефективності навчання. На початку 60-х рр. ця проблема була поставлена в науково-практичному плані. Своєрідність нового етапу розвитку вікової психології полягало в тому, що вивчення закономірностей психічного розвитку дітей проводилося в формі психолого-педагогічного моделювання його істотних умов. Ставилося завдання відтворити в «штучних» (спеціальних) умовах «природний» процес розвитку дітей. Інакше кажучи, вікова психологія включалася як складова частина в комплексне, психолого-педагогічне дослідження.

У 70-і рр. дослідження в області вікової психології включали розробку нових підходів до вирішення проблем періодизації психічного розвитку дітей. Загальне визнання отримала періодизація розвитку, запропонована Д. Б. Ельконіна, в основу якої лягли ідеї про вік Л.С.Виготського. Ельконін Д.Б. запропонував розглядати кожен психологічний вік на основі: 1) соціальної ситуації розвитку - тієї конкретної форми відносин, в які вступає дитина з дорослими в даний період-2) провідного типу діяльності, що реалізує соціальні відносини-3) психологічних новоутворень, що виникають в цей період. При цьому поняттю провідної діяльності в теорії і періодизації психічного розвитку Д. Б. Ельконін відводив центральне місце, вважаючи, що психічний розвиток здійснюється в процесі закономірною зміни типів провідної діяльності.

У дитячому віці Д.Б.Ельконін виділив шість періодів, кожному з яких відповідає свій провідний тип діяльності:

1) дитячий вік (0-1 рік) - безпосередньо-емоційне спілкування-

2) раннє дитинство (1-3 роки) - предметно-маніпулятивна діяльність-

3) дошкільне дитинство (3-7 років) - сюжетно-рольова гра-

4) молодший шкільний вік (7-10 років) - навчальна діяльність-



5) підлітковий вік (10-15 років) - спілкування-

6) рання юність (15-17 років) - навчально-професійна діяльність.

Всі типи провідних діяльностей Д.Б.Ельконін ділив на дві великі групи. Першу групу складають ті з них, на основі яких дитина орієнтується в основних сенсах людської діяльності і освоює завдання, мотиви, норми відносин між людьми. Це діяльність в системі «дитина - суспільний дорослий»: безпосередньо-емоційне спілкування немовляти, рольова гра дошкільника, спілкування підлітка. До другої групи належать діяльності, всередині яких відбувається засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Це діяльність в системі «дитина - суспільний предмет»: предметно маніпулятивна діяльність дітей раннього віку, навчальна - молодших школярів, навчально-професійна - юнаків і дівчат. В ході психічного розвитку дитини відбувається закономірне чергування періодів переважного освоєння предметно-змістовної сторони діяльності і розвитку на цій основі мотиваційно-потребностной сфери та періодів оволодіння операційно-технічною стороною діяльності і формування всередині неї інтелектуально-пізнавальних здібностей дітей.

У 80-і рр. вікова психологія включилася у виконання завдань, поставлених черговий реформою школи (1984 г.), в якій визначалося більш ранній початок навчання - з 6 років. Вивчення вікових і індивідуальних особливостей 6-річних дітей, їх відмінностей від 7-річних дітей, виявлення психолого-педагогічних умов їх навчання і виховання склало окремий напрямок досліджень вікової психології. Істотний внесок у вивчення психології шестирічок, психологічних особливостей організації освітнього процесу з цією категорією учнів внесли Д. Б. Ельконін, Ш.А.Амонашвили, В.С.Мухина, Я.Л.Коломінскій, Е.Е.Кравцова.

У віковій психології проводилося вивчення навчальної та позанавчальної діяльності підлітків, їх соціальної активності, ціннісних орієнтацій, взаємин з дорослими і один з одним (А. К. Маркова, В. А. Петровський) - вивчалися особливості психічного розвитку в старшому шкільному і юнацькому віці ( Е.А.Шумілін, И.С.Кон), особливості переходу від підліткового до юнацького віку (И.В.Дубровина, А. М. Прихожан, Н. Н. Толстих), психологічні питання профорієнтації юнаків і дівчат (Е.А .Клімов).

До середини 80-х рр. величезний масив конкретних досліджень і практичних розробок з проблем психічного розвитку дітей і підлітків фактично оформився в якості особливого наукового напрямку, якому учнями і послідовниками Л.С.Виготського ще раніше було присвоєно назву «культурно-історична концепція». У вітчизняного психології дана концепція стала виступати і пояснювальним принципом феноменів психічного розвитку, і теоретичною основою розуміння природи психічного, і методологічним засобом організації освітніх процесів в дошкільному і шкільному віці. Можна сказати що

«Культурно-історична концепція» - це верхова точка розвитку вітчизняної вікової психології радянського періоду.

Завершуючи огляд основних напрямків вітчизняної психології розвитку та вікової психології за доцільне підвести основні теоретичні підсумки, які в узагальненій формі можна звести до наступних:

1. Психічний розвиток в онтогенезі є закономірний, що підкоряється своєю внутрішньою логікою процес.

2. У цілісному процесі психічного розвитку виділяються якісно певні ступені, етапи, періоди, що дозволяють будувати періодизації психічного розвитку.

3. Закономірності психічного розвитку єдині для всіх дітей одного вікового періоду-індивідуальні варіації не виходять за межі вікової норми.

4. В основі психічного розвитку лежать закономірності зміни ведучих типів діяльності і зміни характеру спілкування дитини і взрослого- зміна типів діяльності проходить в критичні періоди розвитку.

5. Рушійною силою психічного розвитку є власна діяльність дитини, в якої він під керівництвом дорослого відтворює і привласнює історично сформовані людські здібності.

6. Навчання і виховання як способи присвоєння опредмечених в культурі і суспільно-історично заданих здібностей є загальними формами психічного розвитку людини.

7. За допомогою зміни практики освіти і суспільного виховання можлива зміна вікових характеристик розвитку.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!