Психологічні механізми конструктивного вирішення конфліктів

Відео: 08 Міжособистісні конфлікти

Конструктивне вирішення конфліктів між військовослужбовцями передбачає реалізацію переговорного процесу, в ході якого обговорюються шляхи вирішення проблеми

Переговорний процес являє собою специфічний вид спільної діяльності. Її специфіка полягає в тому, що цілі і інтереси, а тим більше позиції, як правило, не збігаються. З іншого боку, ця специфіка полягає також і в тому, що в переговорах кожен опонент тісно контактуючи з іншим, змушений рахуватися з його діями. Тому переговори як соціально-психологічний процес мають психологічні механізми. У психології під психологічними механізмами розуміється структура певним чином пов`язаних психічних процесів, здійснення яких призводить до специфічного результату. Це більш-менш стійка схема психічних процесів (Налчаджян, 1988). Іншими словами, психологічні механізми являють собою цілісну сукупність психічних процесів, які реалізують рух до якогось результату відповідно до часто зустрічається послідовністю.

Аналіз наукових джерел з проблеми переговорів і результати власних досліджень дозволили автору виділити наступні психологічні механізми конструктивного вирішення конфліктів:

- узгодження цілей і інтересов-

- прагнення до взаємної довіри сторін-

- забезпечення балансу влади і контролю по відношенню до іншого.

Узгодження цілей і інтересів. Власне переговорний процес стає обговоренням, досягненням узгодженості завдяки дії саме цього механізму. З якої б схемою ні організовувалися переговори, будь то компроміс або асиметричне рішення ( "торг"), або співпраця ( "принципові переговори"), вони будуть реалізовані тільки через узгодження цілей і інтересів. Ступінь досягнутого узгодження може бути різною: від повного обліку та реалізації інтересів до часткового. В цьому випадку переговори вважаються успішними. Якщо переговори не увінчалися успіхом або просто домовленістю, то це ще не означає, що узгодження не було. Просто в ході і в результаті цього узгодження опоненти не змогли домовитися.



Сутність даного механізму полягає в тому, що сторони на основі почергового висування і обгрунтування своїх цілей та інтересів, пошуку умов їх сумісності та обговорення сумісності даних умов виробляють узгоджену спільну мету, повністю або частково включає індивідуальні цілі.

Дослідження переговорного процесу з вирішення міжособистісних конфліктів серед військовослужбовців дозволило виявити умови більш ефективної реалізації даного механізму, а саме:

- пріоритет мотивів військово-професійної діяльності в ієрархії мотивів кожної з сторін-

- хороші і нейтральні міжособистісні відносини, які склалися між учасниками до конфлікту-

- ні в одній конфліктній ситуації грубість по відношенню до опонента не приводить до вироблення спільної мети в ході вирішення конфлікту, хоча сторони і намагаються це зробити-

- відкриті позиції, пред`явлення чітких і ясних індивідуальних цілей-

- гнучке ставлення до своїх цілей, здатність до уточнення і при необхідності коригування їх.

Крім того, встановлено, що пошук спільних позицій і вироблення спільної мети позитивно впливає на нормалізацію взаємин опонентів, веде до спокійного, раціонального, а, отже, і продуктивному вирішенню конфлікту, отримання досвіду конструктивного розв`язання суперечності. Спроби узгодження цілей і інтересів в 2 рази частіше призводять до вирішення проблеми в стосунках сторін, ніж відсутність таких спроб.

Прагнення до взаємної довіри сторін. Як соціально-психологічний феномен, довіру являє собою єдність сприйняття іншої людини і ставлення до нього. Довіра у взаєминах з іншою людиною існує як певна диспозиція. Ця диспозиція може і не розкритися, якщо немає відповідної ситуації. Тому виділяють потенційне і реальне довіру. Якщо одна людина говорить іншому, що він йому довіряє, то це означає, що він знає, як цей інший може вчинити в тій чи іншій ситуації, очікує позитивних дій по відношенню до себе і тому він так до нього ставиться. Як же реалізується даний механізм при конструктивному вирішенні конфлікту?

Звичайно, коли конфлікт стався або ще є актуальним, складно говорити про будь-яке довірі сторін по відношенню один до одного. Протидія та негативні емоції, отримані збитки можуть продукувати лише недовіру і очікування небезпеки. Але якщо сторони погодилися на переговори, значить, протиборство припинено, нехай навіть тимчасово. Усвідомлення сторонами можливості (і необхідності) вирішення проблеми мирним шляхом, тобто за допомогою переговорів, запускає механізм встановлення і розвитку взаємної довіри. Безсумнівно, сторони ризикують, коли вони змушені довіряти недавнього противнику. Однак узгодження інтересів, можливі кроки назустріч один одному, зниження або зняття негативних емоцій, виправлення спотвореного сприйняття в ході спілкування сприяє зміцненню і розвитку взаємної довіри. Багато фахівців вважають встановлення довіри ключовим в здійсненні переговорів (Росс, Уорд, 1995). Чим повніше реалізується даний механізм, ніж стійкіше стає довіру між сторонами, тим більше шансів для конструктивного вирішення проблеми.

Ще одним психологічним механізмом здійснення переговорів є забезпечення балансу влади і контролю по відношенню один до одного. Він полягає в тому, що в ході переговорів сторони постійно і безперервно прагнуть зберегти початковий або ж складається баланс сил і контроль за діями іншого боку. Причому важливе значення має реальна влада одного боку по відношенню до реальної влади іншого боку, а також те, як кожен учасник оцінює влада (або можливості) іншого. Іноді ця влада розглядається як ранг опонента (4).

Влада, по суті, має здатність впливати на іншого, що реалізується за допомогою певних стратегій і тактичних прийомів, які будуть розглянуті нижче.

Істотний вплив на складаний баланс сил в ході переговорів надають не тільки реальні можливості іншого боку, але і те, як ці можливості сприймаються. Це сприйняття зумовлює рішення зробити той чи інший загальний підхід до оцінки ситуації. У переговорах часто важлива не влада, якій учасник має реально, а та, якій він, на думку іншого боку, має в своєму розпорядженні. Тому на результат переговорів може сильно впливати не фактичне, а позірна стан речей.

У переговорах кожна зі сторін намагається максимально використовувати свої можливості. Ці прагнення неминуче викликають аналогічні прагнення іншого боку. Діапазон залучених коштів досить широкий: від аргументації і переконання до погроз і шантажу. Однак завдяки збереженню цього балансу і відбуваються переговори. Якщо ж одна з договірних сторін різко підсилить свою владу (можливості), то опонент або бере тайм-аут на деякий термін, або ж взагалі йде з переговорів. Можливий також і третій варіант, коли скривджена сторона просто припиняє переговори і відновлює конфліктні дії.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!