Уявлення про вікову динаміку і періодизації розвитку д.б. Ельконіна

Д.Б. Ельконін (1904-1984) досліджував проблеми присвоєння дитиною способів родової людської діяльності як основи розвитку його специфічно людських способностей1. Ельконін визнавав тільки формулу «дитина в суспільстві» (а ніяк не "дитина і суспільство»), підкреслюючи, що дитина з моменту народження є суспільною істотою. Психічне розвиток дитини протікає в системі відносин двох типів: «дитина - суспільний предмет» і «дитина - суспільний дорослий». «Громадський дорослий» виступає носієм «суспільно вироблених способів дії» з предметами, втіленням смислів і норм життя. Опановуючи основами культури, дитина не пристосовується до умов життя, а виступає як активний суб`єкт діяльності, в процесі здійснення якої у нього виникають і розвиваються різні психічні новоутворення.

Розгорнута періодизація психічного розвитку дитини від народження до 17 років була створена Д.Б. Ельконіна і представлена в статті «До проблеми періодизації психічного розвитку в дитячому віці» (1971). У розвитку дітей Д.Б. Ельконін вважав за необхідне виділення стадій, вікових періодів, а не просто часових проміжків. Він розглядав вік як «відносно замкнутий період, значення якого визначається насамперед його місцем і функціональним значенням на загальній кривої дитячого розвитку» 2. Кожен психологічний вік характеризується показниками, які знаходяться між собою в складних відносинах:

1. Соціальна ситуація розвитку-

2. Провідна діяльність-

3. Основні новоутворення.

Соціальна ситуація розвитку визначається як фактичне місце дитини в громадських умовах, його ставлення до них і характер діяльності в них. З життям дитини в певній соціальній ситуації нерозривно пов`язані і типові для даного віку діяльності дитини, які становлять його другу найважливішу характеристику.

Ельконін використовував поняття провідних я діяльність, розроблене A.M. Леонтьєвим, як критерій виділення психологічних возрастов1. У кожному віці є система різних видів діяльності, але провідна займає в ній особливе місце. Провідна діяльність проходить тривалий шлях становлення, розвитку (під керівництвом дорослих), а не виникає відразу в готовій формі.

Провідна діяльність - це не та діяльність, яка займає у дитини найбільше часу. Це головна діяльність по її значенню для психічного розвитку:

- у формі провідної діяльності виникають і всередині неї диференціюються інші, нові типи діяльності (так, в грі в дошкільному дитинстві вперше виникають і складаються елементи вчення) -

- у провідній діяльності формуються або перебудовуються приватні психічні процеси (в грі формуються процеси активного уяви дитини) -

- від провідної діяльності залежать спостережувані в даний період розвитку зміни особистості дитини (в грі дитина освоює мотиви і норми поведінки людей, що становить важливу сторону формування особистості).

Ельконін представив послідовність психологічних вікових груп в дитинстві в такий спосіб:

- криза новорожденності-

- дитинство (2 місяці - 1 рік) - безпосередньо-емоційне спілкування з взрослим-

- криза одного року-

- ранній вік (1 - 3 роки) - гарматно-предметна (предметно-маніпулятивна) діяльність-

- криза трьох років-

- дошкільний вік (3 - 7 років) - рольова гра-

- криза семи років-

- молодший шкільний вік (8-12 років) - навчальна діяльність-

- криза 11 - 12 років

- підлітковий вік (1 + 1 - 15 років) - інтимно-особисте спілкування зі сверстнікамі-

- криза 15 років.

Усередині діяльності виникають і розвиваються так звані психологічні новоутворення. При зміні однієї провідної діяльності іншого (коли, наприклад, ігрова діяльність дошкільного віку заміщається іншою провідною діяльністю - навчальної,

характерною вже для молодшого шкільного віку) відбувається криза. Залежно від змісту виділяють кризи відносин (3 роки і 11 років) і кризи світогляду (1 рік і 7 років).

Ельконін в поданій ним схемою психічного розвитку в дитинстві розробив ідею про періодичну зміну, чергуванні в онтогенезі двох типів діяльності.

Цей крок був підготовлений роботами А.В. Запорожця і П.Я. Гальперіна, присвяченими аналізу будови і формування предметного дії. А.В. Запорожець вважав, що психічні процеси є різновидами орієнтовних процесів1. Так, сприйняття - це орієнтування у властивостях і якостях предметів, мислення - орієнтування в їх зв`язках і відносинах, а емоції - орієнтування в особистісних сенсах. При дослідженні довільних рухів і їх формування у дітей Запорожець прийшов до висновку про роль орієнтування як провідною частини дії та про проходження орієнтуванням декількох етапів - від зовнішньої, розгорнутої, до внутрішньої, згорнутої. П.Я. Гальперін вивчав розвиток внутрішньої, розумової деятельності2. Він вважав, що з трьох компонентів дії - орієнтування, виконання та контролю - найбільше значення має саме орієнтування. Правильно задана орієнтовна основа дає можливість з першого разу виконати дію безпомилково. Поступово (поетапно) відбувається інтеріоризація дії і перетворення його у внутрішнє, розумовий дію.

Отже, в кожному людському дії можна виділити дві його сторони, дві частини - орієнтовну і виконавчу. Фаза орієнтування передує виконання. Вона особливо розгорнута на початкових етапах освоєння нового предметного дії. Саме орієнтовна частина дії піддається інтеріоризації, що і складає основний зміст функціонального розвитку психіки.

У діяльності можуть бути виділені дві сторони - мотиваційна і операціонная- вони розвиваються нерівномірно, причому темп розвитку окремої сторони діяльності в кожному віковому періоді змінюється. Відповідно до гіпотези Д.Б. Ельконіна, всі дитячі віки можуть бути розділені на два типи:

- в віках першого типу (це дитинство, дошкільне дитинство, підлітковий вік) у дитини розвивається переважно суспільно-мотиваційна сторона деякої діяльності-складається орієнтація дитини в системі відносин, мотивів, смислів людських дій-

- в віках другого типу, наступних за першими (це раннє дитинство, молодший шкільний вік, рання юність), у дитини розвивається вже операційна сторона цієї деятельности1.



Таблиця 14

Схема періодизації психічного розвитку в дитинстві Д.Б. Ельконіна

Відбувається закономірне чергування одних вікових груп (в яких у дітей переважно розвиваються потреби і мотиви) з іншими віками (коли у дітей формуються конкретні операції тій чи іншій діяльності). Так, в дитинстві в емоційному спілкуванні з близьким дорослим виникають потреби і мотиви ділового співробітництва та освоєння предметного світу, які реалізуються в предметної діяльності в ранньому віці, коли і складаються відповідні операції. Але в дошкільному віці в ігровій діяльності переважно розвиваються потреби і мотиви тієї діяльності, яка стає провідною в наступному, молодшому шкільному віці. Тому два певних суміжних віку як би зчеплені один з одним, і ця «зчіпка» (або, кажучи словами Д.Б. Ельконіна, «епоха») відтворюється протягом усього дитинства (або періодично повторюється).

Таким чином, Д.Б. Ельконін висловив припущення, що закономірність випереджаючого розвитку орієнтування в порівнянні з виконавчою частиною діє не тільки у функціональному, але й у віковому розвитку психіки: в процесі розвитку дитини спочатку відбувається освоєння мотиваційної сторони діяльності, а потім - операційно-технічної. З точки зору Ельконіна, періодично виникає розрив між рівнем розвитку операціонально і мотиваційної сторін діяльності, одна виривається вперед і випереджає іншу, і необхідно змінити діяльність, щоб відстала сторона досягла необхідного рівня розвитку. Рушійні сили розвитку пов`язані з протиріччям, яке складається в процесі оволодіння дитиною мотиваційної і предметної сторонами діяльності.

Гіпотеза періодичності в психічному розвитку дитини, сформульована Д.Б. Ельконіна, творчо розвиває ідеї Л.С. Виготського, вона пояснює формування у дитини не тільки пізнавальної, але і мотиваційно-потребностной сфери особистості, освоєння дитиною світу людей і світу предметів, розкриває механізм саморуху в психічному розвитку.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!