Теорія соціального навчання

Концепції агресії, розроблені в руслі теорій соціального навчання, ведуть своє походження від теоретичних уявлень S-R-типу (насамперед від Халла): в них по-різному визначаються і по-різному зв`язуються між собою компоненти поведінки, відповідальні за його спонукання і спрямування. Найбільш впливовими представниками цієї течії є Берковитц і Бандура. Спочатку Берковитц [L. Berkowitz, 1962] стояв на позиціях, тісно пов`язаних з фрустрационной теорією агресії. Відмовившись від не витримує критики постулату про те, що фрустрація завжди веде до агресії, він ввів дві проміжні змінні, одна з яких належала до спонукання, а інша - до спрямованості поведінки, а саме гнів (як спонукальний компонент) і пускові подразники (запускають або викликають реакцію ключові ознаки). Гнів виникає, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб`єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не веде до поведінки, що визначається спонуканням даного типу. Щоб це поведінка здійснилося, необхідні адекватні йому пускові подразники, а адекватними вони стануть лише в разі безпосередньої або опосередкованої (наприклад, встановленої за допомогою роздуми) зв`язку з джерелом гніву, т. Е. З причиною фрустрації. Таким чином, основною для Берковітц тут виявляється концепція поведінки як наслідку поштовху (push), вписується в парадигму класичного обумовлення.

Сам він дає наступне визначення:

«Сила агресивної реакції на яку-небудь перешкоду являє собою спільну функцію інтенсивності виник гніву і ступеня зв`язку між його збудників і пусковим ознакою» [L. Berkowitz, 1962, р. 33].

Пізніше Берковитц [L. Berkowitz, 1974] розширив і видозмінив свою відповідну лоренцовской моделі вродженого запускає механізму механистическую концепцію поштовху. Пусковий подразник вже не є необхідною умовою переходу від гніву до агресії. Далі, допускається спонукання до агресії подразниками, пов`язаними з володіють підкріплювальним значенням наслідками агресивних дій, іншими словами, в якості додаткової опори своєї концепції Берковитц привертає парадигму інструментального обумовлення. Крім того, передбачається, що поява релевантних агресії ключових подразників може підвищити інтенсивність агресивної дії, наприклад, що помічається зброю в ситуації, яка сприймається людиною як провокаційна, так званий ефект зброї [L. Berkowitz, A. Le`Pagе, 1967]. Бандура [A. Bandura, 1973] більше орієнтований на парадигму інструментального обумовлення, причому центральне місце він відводить научению шляхом спостереження за зразком. Емоція гніву не є, на його думку, ні необхідним, ні достатньою умовою агресії. Оскільки гнів є, з точки зору Бандури, всього лише стан збудження, одержавши позначення лише постфактум, всяке емоційне збудження, яке від негативно сприймається стимуляції (скажімо, шум, спека), може впливати на інтенсивність агресивних дій, якщо тільки дія взагалі піде по шляху агресії. Хід такої дії не пов`язаний з простим запуском умовних реакцій, що залежать від предвосхищались наслідків можливих дій, і ніяке стан емоційного збудження, ніякої спонукальний компонент не є для нього необхідними. Теоретична позиція Бандури, будучи багатокомпонентної, орієнтованої на теорію привабливості концепцією поведінки в дусі тяжіння (pull), являє собою синтез традицій теорії навчання і когнітивних теорій мотивації. В першу чергу поведінка визначається привабливістю предвосхищались наслідків дій. До числа таких вирішальних справу наслідків відноситься не тільки підкріплення з боку інших людей, але і самоподкрепление, залежне від дотримання внутрішньо обов`язкових для особистості стандартів поведінки. Тому при одних і тих же особливості ситуації замість агресії може бути вибрано дію зовсім іншого типу, наприклад: підпорядкування, досягнення, відступ, конструктивне вирішення проблеми і т. Д.

Основні положення концепцій Фрейда, Лоренца, Берковітц і Бандури у вигляді кілька спрощених схем представлені на рис. 2.

Пізніші теоретичні підходи, що базуються на теорії соціального навчання, значною мірою об`єднують їх відмова від підкресленою простоти і суворості S-R-механізму за рахунок розширення ролі когнітивних процесів в осмисленні ситуаційної інформації - тенденція ця сходить до Хайдеру [F. Heider, 1958]. До цих процесів належать атрибуція станів емоційного збудження, інтерпретація намірів інших людей, пояснення як свого, так і чужого дії діспозіціонального або ситуаційними чинниками, позначення поведінки як агресії [Н. A. Dengerink, 1976].

Мал. 2.

Схема різних теорій агресії

.

Гіпотетичні конструкти укладені в рамку [A. Bandura, 1973, p.54]

Поряд з Берковітц і Бандурою серед авторів, які відіграли значну роль в розробці даного напрямку, слід назвати і Фешбаха [S. Feshbach, 1964- 1970 1974]. Він вніс істотний внесок в уточнення поняття «агресія», а в більш пізніх роботах і в виявлення умов виникнення агресії і індивідуальних відмінностей агресивності, віднісши останні із загальним когнітивним розвитком. Фешбах дотримується точки зору, дуже близькою до типових когнітивно-особистісним і мотиваційно-психологічним концепціям, таким, як концепції Корнадта [Н.-J. Kornadt, 1974- 1983] та Олвеуса [D. Olveus, 1972].lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!