Історичні передумови оформлення науки

На відміну від психології, педагогіка спочатку з`явилася в формі практичної діяльності. З поділом праці в первісному суспільстві виникла потреба в передачі трудового досвіду, формування вірності інтересам роду, племені і т.д. Тоді і з`являється професія, яка називається нині педагогом. Однак педагогічна діяльність в той час носить несистемний характер і здійснюється в рамках так званої "народної педагогіки". Залежно від її змісту, в розвитку педагогіки також можна виділити кілька етапів.

1-й етап (VI ст. До н.е. - XV ст.) - формування емпіричної педагогіки (предпедагогікі). Саме в цей час починають вирішуватися завдання передачі соціального досвіду підростаючому поколінню в формі його навчання і виховання. Вперше зачатки цього процесу з`явилися в країнах Стародавнього Сходу (Індія, Китай, Ассирія, Вавилон та ін.). Справжнього розквіту вони досягли в Греції і Римі. Саме в Стародавній Греції люди, що супроводжували (водили) учня до школи і допомагали йому в навчанні, стали називатися "пейдагогес" ( "пейд" - дитина, "гогес" - вести). Після деякої трансформації воно набуло сучасне звучання і педагогами стали називати людей, які вирішують завдання навчання і виховання.

Найбільш відомим нашим сучасникам педагогом Стародавнього Риму був викладач риторики М.Ф.Квінтіліан (42-118 рр.). Свої систематизовані погляди на виховання і навчання він виклав в 12-

томному праці "Про виховання оратора". Вважається, що Квінтіліан є першим з теоретиків педагогіки, детально розробив методику навчання і виховання. Після падіння Римської імперії (V ст.) В сфері освіти і виховання тривалий час безроздільно панувала церква, яка в педагогічних сферах суспільства спиралася на свої теологічні постулати.

Військово-педагогічні погляди в цей час формуються у вигляді емпіричних вражень, прийомів, що застосовувалися воєначальниками без спроб їх систематизації та узагальнення. Вони переважно реалізуються при підготовці військ до боїв.

2-й етап (XV-XVI ст.) - створення теоретичних передумов педагогічної науки.

Епоха Відродження (XIV-XVI ст.) Повернула в педагогіку ідеї гуманізму. Це видно з робіт італійських вчених П.Верджеріо (1350-1444), Л.Бруні (1370-1444), С.Пікколоміні (1405-1464). Цілий курс педагогіки викладено в шести книгах "Про виховання дітей та їх хороших звичаї" М.Веджіо (1406-1458). Ідеї гуманізму проповідує німецький педагог Р.Агрікола (1443-1485). Найбільш яскравим представником французької педагогічної думки цього часу був Ф. Рабле (1494-1553 рр.).

Справжнім передвісником педагогічної науки вважається В.Ратке (1571-1635). Їм в оборот наукової думки було введено поняття "дидактика", в творах розроблені перші дидактичні правила і деякі принципи навчання. До них він, зокрема, відносив установки: вчити по природі- в один раз вивчати тільки одну річ-початкове навчання проводити на рідному мові-вчити новому тільки після того, як стало зрозуміло предидущее- вчити без примусу і т.д.

Військово-педагогічна думка цього періоду продовжує залишатися на емпіричному рівні.



3-й етап (XVII-XIX ст.) - оформлення педагогіки в самостійну науку.

На початку XVII століття в розвинених для того часу державах створюються класичні школи, що дають середню, а потім і вищу освіту. Навчання і виховання набуває системного характеру і отримує перші теоретичні розробки методики навчання і виховання.

На цей час припадає педагогічна діяльність чеського гуманіста, теоретика і практика освіти Я.А.Коменского (1592-1670). У своєму всесвітньо відомій праці "Велика дидактика" він вперше виклав

систематизовані погляди на навчання, що дозволяє вважати його основоположником світової дидактики, як самостійної, в той час, науки. Він закликав "вчити всіх - всього", обгрунтував принцип доцільність утворення і виховання, сформулював першу систему дидактичних принципів, обгрунтував і реалізував класно-урочну систему навчання. В іншій своїй відомій праці під назвою "Загальний рада про

виправлення справ людських "він вперше проводить думку про те, що виховання є передумовою встановлення справедливих відносин між людьми і навіть цілими народами.

Серед тих, хто стояв біля витоків педагогіки як науки, також були англієць Дж.Локк (1642-1704), швейцарський педагог І. Г. Песталоцці (1746-1827), німецький вчений Ф.Дістервег (1790-1866).

Всесвітнє визнання у розглянутий період отримує педагогічна діяльність і наукові праці багатьох наших співвітчизників. До їх числа можна віднести С.Полоцкого, М.В.Ломоносова, Н.И.Новикова, Л. М. Толстого і багатьох інших. Підсумки багатьох наукових досліджень були узагальнені К.Д.Ушинским (1824-1870) і викладені в його праці "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології".

Досить активно, але найчастіше суперечливо розвивається в цей час вітчизняна військово-педагогічна думка. Вже на початку XVII століття в Росії видаються перші книги, що розкривають питання підготовки військ. З

створенням Петром I регулярної армії формується система військового навчання, в 1698 році створюється перша вітчизняна військова школа, а в 1701 р - школа математичних і навігаційних наук, що витримала протягом 300 років багато реорганізації та існуюча нині як Нижегородський філія Військово-інженерного університету. В роки царювання Катерини II система військової освіти вдосконалюється і досягає світового

рівня. Багато її прогресивні перетворення того часу пов`язані з іменами П.А.Румянцева, Г.А.Потемкина, О. В. Суворова, М. І. Кутузова, Ф.Ф.Ушакова та інших видатних військових діячів.

Однак з приходом на престол Павла I вітчизняна військово педагогічна думка орієнтується на зарубіжний, перш за все прусський, досвід. Не менш суперечливими були і роки XIX століття, однак в

педагогічних працях М. І. Пирогова, Л. М. Толстого, Д. А. Мілютіна, М. І. Драгомирова тривала розробка проблем підготовки військ і до початку XX століття були сформовані основи вітчизняної військово педагогічної науки.

4-й етап (XX століття) - педагогіка виступає теоретичною і практичною основою навчання і виховання людей.

У першій третині XX століття педагогіка переживає певну кризу.

Як і в психології, на основі експерименту в ній починається активний пошук найбільш раціональних шляхів навчання і виховання, що призводить до утворення різних шкіл і напрямків. Видатним представником експериментальної педагогіки був німецький вчений Е.Мейман (1862-1915), який створив тритомний курс "Лекцій по введенню в експериментальну

педагогіку ". Його послідовником в США став Е.Торндайк (1874-1949). Більшість ідей експериментальної педагогіки було реалізовано в педології - науки про дітей. У її витоків стояв американський педагог Ст.Холл (1844-1924). Його співвітчизник філософ і педагог Дж.Дьюи (1859-1952) в 30-40-ті роки створює свій напрямок в педагогіці - педоцентризм. Помітний слід в педагогіці розглянутого періоду також залишив французький вчений С. Френе (1896-1965) - засновник і керівник "Міжнародної федерації прихильників нової школи ".

Неоціненний внесок у розвиток світової педагогічної думки внесли наші співвітчизники А.С.Макаренко (1888-1939), П. П. Блонський (1884-1941), С.Т.Шацкий (1876-1936), В. О. Сухомлинський (1918 -1970). Ними не тільки продовжено дослідження педагогічних проблем, але і значно розширені сфери досліджень. В результаті в 70-і роки з`являється ціла плеяда практиків навчання і виховання, названих надалі педагогами-новаторами. Розгляд ними учня (воспитуемого) не в якості об`єкта педагогічного впливу, а як суб`єкта спільної педагогічної діяльності сформувало передумови для подальшої гуманізації педагогічних відносин, своєрідною орієнтації навчання і виховання на конкретну особистість. В даний час це розглядається як початок вітчизняних педагогічних досліджень нового напряму - особистісно (гуманістично) орієнтованого навчання та виховання, і, отже, нового етапу в історії вітчизняної педагогіки.

Активно розвивається в цей час і вітчизняна військово педагогічна думка. Спираючись на праці Г.А.Леера, Н.Д.Бутовского, Н.П.Бірюкова, Д.Н.Трескіна і інших теоретики військової педагогіки радянського періоду сформували теоретичні основи принципово нової системи виховання і навчання військ. У наукових роботах Г.Ф.Гірс, П.І.Ізместьева, Н.І.Подвойского, С.С.Каменева був узагальнений вітчизняний досвід, отримали розвиток багато закордонних педагогічні ідеї. У підготовці військ реалізуються розробки видатних воєначальників М.В.Фрунзе і М.Н.Тухачевского. Це дозволило сформувати ефективну педагогічну систему, успішно витримала випробування Громадянської і Великої вітчизняної війнами, гонкою озброєнь 50-70 років і іншими катаклізмами, що торкнулися нашої держави. З 1946 року починається захист дисертацій по військовій педагогіці. У 1950 році пройшла I-я наукова конференція з військової педагогіки, яка конкретизувала військово педагогічний пошук, об`єднала наукові зусилля на вирішенні найбільш актуальних для армії і флоту завдань. У 1959 році в Військово-політичної академії створюється перша кафедра військової психології і педагогіки, яку очолив А.В.Барабанщіков. Аналогічні кафедри створюються і в інших військових навчальних закладах. Зусиллями В.П.Давидова, М.І.Дьяченко, Н.Ф.Кравчуна і багатьох інших військових вчених в 60-80 роках успішно розроблялися питання підготовки кадрів для збройних сил, навчання і виховання особового складу та інші педагогічні проблеми. У 90-і роки вітчизняна військово-педагогічна думка була переорієнтована на нові завдання, що проявилися в російському військовому будівництві, і в даний час досліджує проблеми, перш за все, прикладного характеру.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!