Страхова система охорони здоров`я

Відео: Без страхової медицини, держава не покриє всі потреби охорони здоров`я, - лікар

Страхова система охорони здоров`я найбільш поширена в світі. Ця система також управляється державними органами влади, але фінансується, як правило, з трьох джерел: відрахування із заробітної плати, відрахування з доходів (податків) підприємців і субсидії держави. Розмір відрахувань до різних країнах різний, але зазвичай за рахунок перших двох джерел забезпечується більша частина витрат на охорону здоров`я. Держава платить до фондів соціального страхування істотно менше, ніж роботодавці та застраховані, і витрачаються бюджетні кошти в основному на загальнонаціональні медичні програми і фінансування загальнодержавних установ. Страховими коштами не вичерпуються всі ресурси: частина їх (20-30%) заповнюється за рахунок добровільного страхування, приватних, благодійних та інших джерел. Більш того, обов`язкове медичне страхування не забезпечує 100% потреби застрахованих в медичної допомоги: частина витрат оплачує сам застрахований, або за нього платить підприємство, благодійний фонд та ін. Але більша частина витрат на медичну допомогу все ж надходить із засобів обов`язкового соціального страхування. Внаслідок цієї обставини система охорони здоров`я в тих країнах, де існує такий механізм, названа страховою медициною.

Страхові фонди формуються на цільовій основі і розраховані на певне коло осіб, які беруть участь у відповідній страховій програмі. Така система має свої переваги. Перш за все, цільове фінансування забезпечує більш вагомі позиції охорони здоров`я. Ці внески йдуть не в загальний бюджет, а безпосередньо на потреби охорони здоров`я і забезпечують платникам тверду гарантію повернення цих коштів. Цільовий характер фінансування дозволяє більш гнучко і оперативно (в порівнянні з державною системою) реагувати на розширення потреб у медичній допомозі.

Цільові внески є обов`язковими для всіх одержувачів доходів і сплачуються у вигляді певного відсотка від заробітної плати. Обсяг медичних послуг не залежить від матеріального достатку і розмірів внесків до страхових фондів. В результаті багатий платить за бідного, здоровий - за хворого, молодий - за старого, тобто діє принцип суспільної солідарності.

У більшості розвинених країн системи медичного страхування охоплюють від 70 до 100% населення, тобто практично всіх осіб найманої праці і їх утриманців, пенсіонерів, студентів, дрібних підприємців. Лише невелика частина найбільш забезпечених громадян лікується за свій рахунок.

Таким чином, можна виділити наступні характерні риси страхової медицини: по-перше, участь у формуванні страхових фондів трудящих громадян спільно з підприємцями і державою по-друге, державне управління цими фондамі- по-третє, розподіл фондів незалежно від заробітку одержувачів доходів, а також від розміру їх внесків.



У деяких країнах розвинене добровільне медичне страхування. У цьому випадку громадянин самостійно укладає договір зі страховою компанією, вносить певну суму фінансових коштів і отримує медичну допомогу за рахунок страхової компанії. Добровільне медичне страхування буває різний: на випадок госпіталізації, догляду за хворими на дому, при онкологічних захворюваннях, травмах і ін.

Цікавий досвід медичного страхування в Німеччині, накопичений за більш ніж столітній період (перші страхові закони були прийняті в 1883 р канцлером О. Бісмарка). У разі хвороби медична допомога надається безкоштовно для застрахованих і членів їх сімей. Середній страховий внесок становить 6,5% від заробітної плати працівника, стільки ж платить і роботодавець. Фінансування охорони здоров`я Німеччини забезпечується на 60% за рахунок фондів обов`язкового медичного страхування, на 10% - за рахунок добровільного медичного страхування, на 15% - з коштів державного бюджету. Обов`язковим медичним страхуванням охоплено 90% населення, решта 10% користуються добровільним медичним страхуванням. Існує бальна система цін на медичні послуги. Сума балів на кожен вид медичних послуг фіксована і представлена в довіднику. Ціна бала змінюється відповідно до кон`юнктури ринку медичних послуг.

У Франції медичне страхування включено в державну систему соціального страхування, обов`язкового для всіх робітників і службовців. Щомісячні відрахування підприємств і організацій на страхування становлять 36% фонду оплати праці, при цьому 6,5% утримується із зарплати працівників, а решту оплачує роботодавець. Медичним страхуванням у Франції охоплено понад 80% населення. За даними Інституту охорони здоров`я, медичні витрати французів в даний час складають 19,3% сімейного бюджету (для порівняння: витрати на житло - 17,3% - на харчування - 13,8%). Ціни на медичні послуги встановлюються угодою між державною організацією соціального страхування «Securite sociale» і лікувальними установами, лікарями. Так, консультація лікаря коштує 90 франків. Пацієнт оплачує всю суму і отримує квитанцію, по якій «Securite sociale» відшкодовує йому 75% витрат. Решта 25% можуть бути відшкодовані, якщо пацієнт застрахований ще і в будь-якої приватної компанії. Витрати на медикаменти також відшкодовуються в межах 70 - 90% їх вартості, встановленої угодою «Securite sociale». Ціни на медичні послуги щороку зростають, отже, збільшуються суми страхових внесків. Контракти з медичного страхування обкладаються 9% податком.

60% громадян Франції додатково звертаються до послуг приватних страхових компаній.

Моделі медичного страхування, що діють у Франції і Німеччині, типові для більшості європейських країн.

В Японії з 1961 р введено загальнонаціональне страхування здоров`я, і в даний час фінансування охорони здоров`я здійснюється головним чином за рахунок фондів страхування. Більшість населення Японії застраховано або за територіальною, або за виробничим принципом.

Територіальний принцип застосовується, як правило, відносно непрацюючих (інвалідів та ін.), А також щодо дрібних власників і членів їх сімей. Вони сплачують страхові внески в Асоціацію національного страхування здоров`я. Розмір внеску залежить від величини доходу, місця проживання, складу сім`ї. Допомога надається у вигляді грошових виплат і пільгової медичної допомоги. Передбачені пільги для застрахованих: вони складають до 90% вартості медичних послуг. Пацієнти повністю оплачують вартість ліків, пост приватної медичної сестри, перебування в окремій лікарняній палаті. Тарифи на медичні послуги фіксовані і затверджуються Міністерством охорони здоров`я і соціального забезпечення.

Виробничий принцип страхування охоплює осіб найманої праці і їх утриманців. Для працівників середніх і дрібних підприємств страховиком виступає сама держава. Адміністрація та працівники великого підприємства або декількох підприємств однієї галузі можуть створити страхове товариство.

Згідно із законом про добробут людей похилого віку особи старше 60 років мають право на щорічне безкоштовне медичне обстеження, для них безкоштовна консультативна та сестринська допомога. Пацієнти старше 70 років забезпечуються повністю безкоштовним медичним обслуговуванням.

Крім того, в Японії є суспільні фонди, що фінансують заходи щодо профілактики туберкульозу, психічних, інфекційних, спадкових захворювань і компенсуючі збиток, заподіяний здоров`ю громадян забрудненням навколишнього середовища.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!