Психічні пізнавальні процеси
Відео: Психологія психічних процесів
Психічні пізнавальні процеси є послідовне відображення в свідомості людини предметів і явищ об`єктивного світу. У вітчизняній психології виділяються три рівня пізнання навколишньої дійсності: елементарний (відчуття і сприйняття), проміжний (уявлення і уява) і вищий (мислення). При цьому рішення пізнавальних завдань на елементарному і проміжному рівнях забезпечують процеси уваги і пам`яті, а на вищому - мова.Відчуття - процес відображення в свідомості людини окремих властивостей і якостей об`єктивної дійсності, що безпосередньо впливають на його органи почуттів.
Фізіологічною основою відчуттів виступає робота нервово фізіологічного апарату, який складається їх рецептора - нервового закінчення, безпосередньо сприймає дії подразників зовнішнього середовища або організму людини-нервового шляху - по якому відчуття передаються в головний мозок і нервового центру - ділянки кори головного мозку, що обробляє інформацію, що надходить від рецептора. Залежно від розташування в організмі все рецептори діляться на екстерорецептори, що знаходяться на поверхні тіла (зорові, слухові, нюхові та ін.) - інтерорецептори - нервові закінчення, що відображають інформацію, що йде від внутрішніх органів-пропріорецептори, нервові закінчення яких знаходяться в м`язах тіла і вестибулярний апарат, що доставляють інформацію про рух і положення тіла в просторі.
Залежно від властивостей і якостей відображеної об`єктивної реальності виділяються наступні види відчуттів: зорові, слухові, вкусо- ші, нюхові, дотикові (тактильні), рухові, відчуття положення тіла в просторі, відчуття координації рухів, вібраці- онние, больові, температурні і органічні .
Повнота і якість переданих в кору головного мозку відчуттів залежать від ряду його показників. До числа найбільш значущих характеристик відчуттів відносяться:
мінімальний поріг відчуттів - найменша величина подразника, починаючи з якої, він відбивається в корі головного мозку-
максимальний поріг відчуттів - величина подразника, починаючи з якої, він або перестає відображатися в корі головного мозку, або наступають больові ощущенія-
поріг розрізнення - мінімальний рівень, який дозволяє визначити відмінності між двома едентічнимі раздражітелямі-
діапазон відчуттів - різниця між нижнім і верхнім порогом відчуттів.
До числа особливостей відчуттів відносяться:
а) адаптація - пристосування органів відчуттів (очей, слухових аналізаторів і ін.) до сили діючих раздражітелей-
б) залежність сили відчуттів від сили подразника. При цьому, якщо сила подразника збільшується в геометричній прогресії, то сила відчуттів - тільки в аріфметіческой-
в) явище контрасту - різне відчуття одного і того ж подразника в залежності від досвіду або одночасної дії іншого раздражітеля-
г) послідовні образи - продовження відчуттів після припинення дії подразника.
Сприйняття - процес цілісного відображення в свідомості людини предметів і явищ об`єктивного світу, що впливають на даний момент часу на його органи почуттів. Це свого роду розуміння змісту того, що впливає на психіку.
Фізіологічною основою сприйняття є комплексна діяльність системи аналізаторів кори головного мозку, що зіставляють надходять відчуття.
Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора прийнято виділяти наступні види сприйняття: зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові, рухові, координаційні та ін. Крім того, даний процес виділяє і деякі інші, що формуються на основі комплексного дії аналізаторів: сприйняття часу (фіксація відрізків минулого часу), простору (форма, величина, обсяг) і т.д.
За рівнем участі волі в процесі сприйняття виділяють навмисне і ненавмисне сприйняття. Особливою формою навмисного сприйняття виступає спостереження. Однак в результаті спотворення інформації, що надходить в силу хворобливого фізіологічного або психологічного стану людини, його малодосвідченості або спеціальної маскування предметів може проявлятися ілюзорне сприйняття (ілюзії).
Найбільш важливою особливістю сприйняття виступає активність (сприйняття об`єктивної дійсності в результаті взаємодії з нею), сталість (безперервність процесу сприйняття), апперцепція (залежність сприйняття від досвіду і особистісних якостей людини).
До основних характеристик сприйняття належать: предметність (повнота формування конкретного предмета або явища), осмисленість (сприйняття предметів і явищ з урахуванням їхнього змісту для людини), цілісність (додаток свідомістю відсутніх деталей об`єктивного світу), вибірковість (сприйняття тільки потрібних предметів і явищ).
Інформація, що надходить у свідомість людини на основі сприйняття об`єктивного світу, далі обробляється пам`яттю.
Пам`ять - процес запам`ятовування, збереження і відтворення людиною того, що він сприймав, про що думав і що переживав.
Запам`ятовування - це запам`ятовування в свідомості людини інформації, що надходить через органи відчуттів. Воно може бути механічним або смисловим (логічним), навмисним (довільним) або НЕ навмисним (мимовільним).
Збереження - це подальше осмислення матеріалу і оволодіння ним. В ході цього процесу встановлюються зв`язки з раніше запам`ятався, виділяється головне, здійснюється систематизація.
Протилежний збереженню процес - забування. Основним фактором його включення виступає час. Згідно із законом німецького психолога Г.Ебінгауза (1850-1909) інтенсивність забування найбільш висока в перші години після сприйняття матеріалу.
Відтворення - відновлення в свідомості людини запам`яталася інформації. Воно може протікати у вигляді впізнавання або пригадування.
В даний час немає єдиного розуміння фізіологічної основи пам`яті. Однак більшість психологів поділяють ідею про її функціонуванні на нейронних рівні - встановлення зв`язків між різними нейронами кори головного мозку, що відповідають надходить в пам`ять інформації. Механізмами пам`яті виступають повторення, встановлення зв`язку ( "вплетення" нового знання в наявні) і відносини (опора одержуваних знань на ставлення до них).
У вітчизняній психології виділяються чотири види пам`яті: словесно-логічна, наочно-образна, рухова (моторна) і емоційна. Залежно від тривалості зберігання інформації пам`ять буває оперативної (секунди-хвилини), короткочасної (годинник-добу), тривалої (місяці-роки) і постійною.
До числа характеристик пам`яті людини відносяться: обсяг (кількість інформації, що зберігається), швидкість запам`ятовування, тривалість зберігання інформації, час для відтворення (пригадування).
Уявлення - процес створення у свідомості людини сприймалися раніше предметів і явищ об`єктивного світу, інформація про яких зберігається в його пам`яті. Це своєрідне проміжну ланку в діалектичному переході від відчуттів і сприйнять до мислення.
Фізіологічною основою уявлень виступає активізація зв`язків нейронів кори головного мозку, встановлених в ході сприйняття предметів і явищ, що дозволяє не тільки відтворити їхній спосіб, але і внести в них деякі зміни.
Виділяються два види уявлень: поодинокі (образи окремих предметів і явищ) і загальні (узагальнені образи предметів і явищ).
Характеристиками уявлень людини виступають: зміст, обсяг, відповідність дійсності, дієвість, яскравість, виразність, конкретність, узагальненість, активність (здатність в необхідний момент сформувати в свідомості потрібні образи).
Уявлення найбільш взаємодіють не тільки з процесами пам`яті, але і уяви.
Уява - процес створення у свідомості нових предметів і явищ на основі наявних знань і досвіду людини. Воно лежить в основі прогнозування діяльності, дозволяє припустити ефективність функціонування новостворених предметів.
Як і в процесі подання, фізіологічною основою уяви є зв`язок між нейронами кори головного мозку. Однак вона утворюється не на основі сприймався матеріалу, а з використанням вже осмисленого досвіду і знань.
До основних видів уяви відносяться довільне (активне) уяву, що виявляється на основі вольових зусиль людини, і мимовільне (пасивне) уяву, що виникає поза вольових зусиль і часто носить ознаки фантазій. У той же час довільне уяву ділиться на два самостійних підвиду - відтворює, яке на основі словесного опису, малюнка, схеми і т.д. дозволяє створити невоспрінімаемимі раніше об`єкти, і творче, що створює абсолютно нові образи. До числа видів уяви відносять також і мрію - створення образу чогось бажаного для людини.
Характеристики уяви аналогічні уявленням і відрізняються від них лише по зв`язку створюваних образів з об`єктивною реальністю.
Всі розглянуті психічні процеси найбільш продуктивно працюють при зосередженні на них всього свідомості, що виконується на основі уваги.
Увага - виборча спрямованість свідомості на конкретні предмети або явища об`єктивного світу або суб`єктивні процеси. Без нього немислима ніяка психічна діяльність. Разом з тим в психології прийнято пов`язувати увагу перш за все з психічної пізнавальної діяльністю людини на елементарному і проміжному рівнях.
Фізіологічною основою уваги є утворення стійких вогнищ збудження в одних ділянках кори головного мозку і гальмування в інших. Воно завжди має зовнішній прояв: напрямок погляду до сприймається об`єкту, деякий затримання дихання, відсутність зайвих рухів і ін.
Виділяються наступні види уваги: мимовільне (сила впливає подразника або його новизна зосереджують свідомість саме на його сприйнятті), довільне (виникає відповідно до поставленої мети і заздалегідь обраним об`єктом) і після довільне (спочатку виникає як довільне, а потім під впливом позитивного ставлення людини до об`єкта переходить в мимовільну). Залежно від переважаючого в конкретний момент часу виду психічної діяльності також виявляються слухове, зорове і т.д. увага.
До уваги, як і всякому психічному процесу, притаманні такі характеристики: стійкість - час, протягом якого людина здатна зосередити свідомість на конкретній психічної діяльності-концентрація - ступінь зосередженості свідомості на тому чи іншому вигляді психічної діяльності-
обсяг - кількість об`єктів, які людина однаково чітко сприймає одночасно-
розподіл - можливість людини виконувати однаково ефективно різні види психічної діяльності-
перемикання - здатність довільно переходити від сприйняття одного об`єкта або психічної діяльності на інший.
Поряд з психічними процесами елементарного і проміжного рівнів увагу впливає і на вищу психічну діяльність, подану мисленням.
Мислення - опосередковане відображення в свідомості людини глибоких і суттєвих зв`язків і відносин між предметами і явища об`єктивного світу. Це вищий процес психічної пізнавальної діяльності.
Фізіологічну основу мислення становить взаємодія першої та другої сигнальної систем в роботі кори головного мозку. Провідна роль належить другій сигнальній системі - кірковим зв`язків, що забезпечує відображення дійсності на основі слів, понять, категорій та відповідних їм образів.
Мислення людини притаманний ряд особливостей, що відрізняють його від інших психічних пізнавальних процесів: воно має опосередкований характер, спирається на вже наявні знання, виходить з предметного відображення світу (але не зводиться до нього), здійснюється в абстрактному і узагальненому вигляді, використовує переважно словесну форму, органічно пов`язане з практичною діяльністю.
До числа розумових операцій відносяться аналіз, синтез, порівняння, абстракція, конкретизація, узагальнення та систематизація (класифікація). Формами мислення виступають поняття, судження (міркування) і умовивід.
У вітчизняній психологічній науці прийнято виділяти три види мислення: наочно-дієве (мислення, безпосередньо включене в діяльність людини), образне (мислення з використанням зорових, слухових та інших образів сприймалися раніше предметів і явищ) і, нарешті, творче (виділення і узагальнення в мисленні найбільш важливих і суттєвих характеристик об`єктивної дійсності, а також неіснуючих предметів і явищ).
Поряд з перерахованими можна також виділити ще ряд видів мислення в залежності від його змісту. До їх числа відносяться професійне, педагогічне, практичне і інші види.
Найбільш важливими характеристиками мислення виступають його продуктивність (обсяг і якість виконаних розумових операцій), мобільність (час, необхідний для початку виконання необхідних розумових операцій), швидкість (час виконання розумової операції), самостійність (ступінь незалежності мислення від інших факторів), цілеспрямованість (здатність виконати необхідні розумові операції), послідовність (дотримання логіки мислення), глибина (рівень пізнання об`єктивного світу в мисленні), широта (вик вання в мисленні інформації, що знаходиться за межами об`єкта мислення) і гнучкість (здатність піти від стандартних рішень).
Прийнято вважати, що у більшості людей, поряд з образним мисленням (наприклад, у шахістів), провідним засобом мислення все ж виступає мова.
Мова - процес відображення об`єктивної реальності у вигляді мовних чи інших символів, що використовуються в мисленні, і їх подальшого звукового або письмового відтворення. Отже, мова, як психічний процес, виконує дві функції - позначення (в мисленні) і спілкування (при обміні інформацією з іншими людьми).
Фізіологічною основою мови є зв`язок відповідних ділянок кори головного мозку, з одного боку, з розумовими процесами, а з іншого - з нервово-фізіологічної діяльністю звукового апарату.
У психічної пізнавальної діяльності беруть участь два види мови: знакова (образна), яка використовує в мисленні знаки і образи предметів і явищ об`єктивного світу, і словесно-логічна, яка реалізує в розумових операціях логічні міркування. При цьому вважається, що продуктивність знаковою мови в мисленні у багато разів перевершує словесно.
У спілкуванні види мови значно різноманітніші. Тут виділяються внутрішня і зовнішня мова, письмова та усна, діалогічна і монологічна, контекстуальна і ситуативна і ін.
Про якість мовлення прийнято судити по її основними характеристиками: змістом, виразності, послідовності і розбірливості.
Мова, активно беручи участь в процесі мислення людини, одночасно як би виступає зовнішнім виразником якості функціонування психічних пізнавальних процесів в цілому. Однак на її характеристики, як, втім, і характеристики інших пізнавальних процесів, істотно впливає відносно самостійна група психічних процесів, що відносяться до емоційно-вольовій сфері особистості, що формується на основі емоційно-вольових процесів.
Поділитися в соц мережах:
Схожі
