Висновок

Таким чином, в сучасній демократичній Росії пацієнт має достатньо способів захисту своїх прав, як самостійно, так і з залученням юристів, що спеціалізуються в питаннях юридичної регламентації медичної діяльності. Слід розрізняти два основних способи захисту прав пацієнтів - досудовий та судовий. Кожен з них має свої переваги й недоліки.

Разом з тим, чим більш детально буде опрацьовано кожен окремо взятий спосіб захисту прав пацієнтів, тим реальніше буде можливість домогтися дійсно об`єктивного, неупередженого рішення при розгляді спорів, пов`язаних з відновленням прав пацієнтів, порушених в процесі надання їм медичної допомоги.

У виграші опиняться всі суб`єкти медико-правових відносин: і пацієнти, через більшої впевненості в реальності захисту своїх порушених прав і свобод, і медичні працівники, в зв`язку з адекватної правової інформованістю про наслідки порушення прав пацієнтів в разі неналежного виконання ними професійних обов`язків, легітимних шляхів попередження та врегулювання можливих конфліктних ситуацій.

В результаті проведеного аналізу ключових способів захисту прав пацієнтів, представляється можливим підвести узагальнюючі підсумки наступного характеру.



1. Якість медичного забезпечення населення і функціонування системи охорони здоров`я в цілому залежить не тільки від фінансування і матеріально-технічної оснащеності даної сфери суспільної діяльності, але і від правового забезпечення медико-правових відносин. Без створення системи адекватного правового регулювання медичної діяльності не можливо забезпечити в достатній мірі ефективного вирішення проблем організації, управління і контролю сфери охорони здоров`я, забезпечення населення якісною медичною допомогою.

2. В силу необхідності постійного врахування індивідуальних особливостей, ситуативності та багатогранності відносин в сфері медичної діяльності, а також особливої важливості, як для суспільства, так і для кожного окремого індивідуума, який виступає в якості пацієнта, результатів і наслідків діяльності суб`єктів медико-правових відносин, дана сфера діяльності повинна характеризуватися, як сфера суспільної діяльності з високим рівнем конфліктності. Причинами конфліктів, нерідко, не є об`єктивні умови або конкретні дії (бездіяльності) медичних працівників, а другорядні чинники, пов`язані з суб`єктивною оцінкою того, що сталося події або ситуації, що склалася. У зв`язку з цим, як сфера охорони здоров`я, так і сфера медичної діяльності, повинні мати у своєму розпорядженні адекватної нормативно-правовою базою.

3. Для сфери медичної діяльності найбільш ефективними є альтернативні форми і засоби захисту прав пацієнтів та вирішення конфліктів, оскільки саме вони найбільш повно здатні врахувати індивідуальний характер конфліктів, що виникають в досліджуваній сфері громадської діяльності.

4. Існує прямий зв`язок між вдосконаленням різних легітимних способів і засобів вирішення конфліктів у сфері медичної діяльності і розвитком інституту загальногромадянських прав людини, які, в свою чергу, в основному і складають зміст прав пацієнтів, як суб`єктів медико-правових відносин.

5. Наслідком виявлених особливостей зв`язку моралі і права, впливу лікарсько-правової етики на сферу медичної діяльності, є висновок про високу значимість розвитку неюридичних форм попередження конфліктів і забезпечення реалізації прав пацієнтів. Це, з одного боку, вимагає високого рівня професійної правосвідомості медичних працівників, їх громадянськості, відповідальності, гуманістичних якостей (що може бути досягнуто якісно іншим, чи не сучасним, рівнем освіти), з іншого боку, вимагає створення системи громадських організацій, які захищали б права і свободи пацієнтів, і забезпечували громадську підтримку професійної діяльність медичних працівників.

6. В цілому, в рамках існуючої нормативно-правової бази сфери медичної діяльності, цілком реальна можливість забезпечення реалізації прав і свобод пацієнтів в обсязі, достатньому для сьогоднішнього рівня розвитку демократії в Росії, чого поки не можна сказати про правову забезпеченості професійної діяльності медичних працівників.

7. Існуюча нормативно-правова база, що регулює правовідносини в сфері медичної діяльності поки не реалізується повною мірою на практиці, що робить юридичні гарантії захисту прав і свобод пацієнтів і медичних працівників нерідко формальними, фактично невизначеними. У зв`язку з цим, стратегічним напрямком розвитку законодавчої бази в даній сфері громадської діяльності має стати розвиток законодавчо затвердженої системи юридичних гарантій без надмірної деталізації нормативних актів, без надмірного відомчого нормотворчості, оскільки створення ефективної системи гарантій реалізації прав і свобод пацієнтів на рівні окремого відомства не можливо. Всебічну багаторівневу систему юридичних гарантій прав і свобод пацієнтів може виробити і забезпечити виключно держава. Для забезпечення реалізації невід`ємних прав, свобод і захисту законних інтересів громадян Російської Федерації, які виступають в якості суб`єктів медико-правових відносин, які розраховують на отримання якісної медичної допомоги, необхідно зберігати пріоритет і безперервно розвивати систему державного і муніципального охорони здоров`я, за умови заохочення розвитку приватної медичної діяльності .lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!