Діагностика вогнищевої пневмонії
Діагноз вогнищевої пневмонії грунтується на наявності лихоманки, кашлю з мокротинням (здебільшого), вологих субкрепітуючі і дрібнопухирцевих (а також сухих) хрипів і перкуторних змін (менш часто). Велике значення (але не вирішальне) мають дані рентгенологічного дослідження.
Від туберкульозу легенів ці пневмонії відрізняються переважною локалізацією процесу в нижніх частках, відсутністю в мокроті мікобактерій туберкульозу, рентгенологічними даними.
Осередкову пневмонію важко відрізнити від осередкового пневмосклерозу, що дає хрипи над певним місцем протягом багатьох років. У таких осіб при підвищенні температури будь-якого походження лікар, що раніше не спостерігав хворого, ставить часто діагноз бронхопневмонії. Стійкість і незмінний характер хрипів в перебіг хвороби більше говорять про пневмосклерозі. Загострення пневмосклерозу, втім, протікає по типу вогнищевої пневмонії.
Диференціація зливних вогнищевих пневмоній від крупозної при атипичности течії останньої не завжди легка, але не має істотного практичного значення. Завжди слід виключати загальне інфекційне захворювання, при якому вогнищева пневмонія з`явилася ускладненням.
У гострому періоді вогнищева пневмонія може ускладнитися абсцесом легені. Легеневі нагноєння частіше бувають ускладненнями вогнищевої пневмонії, ніж крупозної. Найбільш частим і досить істотним є те, що вогнищеві пневмонії нерідко ведуть до розвитку пневмосклерозу з хронічним бронхітом, бронхоектазами, плевральними зрощення. В цьому відношенні форми, що протікають з різко вираженими загальними явищами, особливо "амбулаторні" форми, представляють певну небезпеку, бо такі хворі менше стурбовані і недостатньо мобілізують увагу лікаря. Через це лікування хворого припиняється до повного закінчення процесу і не вживаються необхідні заходи для повної ліквідації залишкових явищ з боку легень.
І.Б.Ліxціep
