Актуальність проблеми дослідження

Відео: Актуальні проблеми вивчення творчості М.Е.Салтикова-Щедріна - Галина Андрєєва

Однією їх фундаментальних завдань, що стоять перед вітчизняною наукою в сучасних умовах, є методологічне та інструментальне забезпечення розробки та реалізації повноцінних стратегічних програм суспільного розвитку, що дозволяють максимально враховувати як власне соціальне, так і людський вимір, пов`язане з урахуванням особистісних особливостей і інтересів конкретного індивіда .

В даному контексті цілком закономірними виглядають серйозні трансформаційні процеси, що відбуваються в російській психологічній науці в останні роки, пов`язані, як зазначає А.А. Деркач, з переходом «від розгляду людини як деякої похідної суспільних відносин до його розуміння як суб`єкта, особистості, здатної вирішувати особисті і суспільно значущі проблеми». Зокрема, має місце чітко виражена тенденція до інтеграції як мінімум двох галузей психологічного знання: соціальної психології та психології розвитку в поєднанні з різким зростанням кількості практікооріентованих досліджень. Причому, більшість з них носять саме полідисциплінарний характер. Не випадково, як вважають деякі російські психологи (Н. Веракса, М.Ю. Кондратьєв, А.М. Прихожан та ін.), Сьогодні на порядку денному стоїть питання про формування нової, інтегративної за своєю суттю психологічної дисципліни - соціальної психології розвитку.

Треба сказати, що зазначена тенденція обумовлена як об`єктивними потребами суспільства, так і внутрішньою логікою розвитку наукового пізнання, а отже, носить довгостроковий, стратегічний характер. У зв`язку з цим однією з найбільш істотних складнощів, що мають місце на сьогоднішній день, є недостатня розробленість теоретичної і методологічної бази, що дозволяє в повній мірі інтегрувати вивчення особистості і суспільства як взаємодіючих та взаіморазвівающіх суб`єктів в рамках єдиного полідисциплінарного підходу. Одним з найбільш перспективних в даному відношенні є психосоціальний підхід до проблеми розвитку.

Психосоціальний підхід передбачає вивчення не особистості «взагалі», а особистості, що розвивається і функціонує в певну історичну епоху, в цілком конкретному соціальному контексті. При такому підході предметом дослідження може бути особистість конкретного представника тієї чи іншої соціальної, професійної, вікової і т.п. групи. При цьому вона спрямована на виявлення всіх соціально-психологічних та інших реально значущих в рамках взаємозв`язку «особистість - соціум» особливостей даної групи. Таким чином, як вважає А.А. Деркач, «загально принцип соціальної детермінації конкретизується в конкретно-методологічному психосоциальном підході». У найбільш повному і послідовному вигляді даний підхід був вперше реалізований в дослідженнях Е. Еріксона, присвячених проблемі ідентичності.

На практичне значення концепції Е. Еріксона в плані вирішення актуальних завдань розвитку російського суспільства вказав свого часу А.В. Толстих, зазначивши, що саме з позицій теорії ідентичності найзручніше розглядати основні проблеми, пов`язані з трансформацією соціальної системи, кризою цінностей, втратою соціентальних орієнтирів і т.п. Аналогічні думки висловлювали Н.В. Антонова та інші дослідники. Розроблена Е. Еріксоном періодизація індивідуального розвитку не тільки є, на думку ряду дослідників (А.В. Толстих та ін.), Найбільш цілісною і психологічної, але і в повній мірі відображає ідею інкорпорації онто- і социогенетического розвитку як на індивідуальному, так і на груповому рівнях. Не менш важливо в даному контексті, що, з точки зору самого Е. Еріксона, «однією з методологічних передумов осягнення ідентичності є психоаналіз, витончений настільки, що він може враховувати среду- іншою причиною є соціальна психологія, витончена в псіхоаналізе- у взаємодії вони, очевидно, створили б нову науку, якій довелося б розташовувати своїм власним історичним кругозором ». По суті справи, мова йде саме про соціальної психології розвитку.

Однак, як показує не тільки російський, але і світовий досвід, використання психосоціального підходу і власне концепції Е. Еріксона в практікооріентованих дослідженнях пов`язано з істотними труднощами.

Перш за все, понятійний і категоріальний апарат теорії ідентичності протягом тривалого часу залишався неоформлених і розпливчастим. Це пов`язано перш за все з тим, що сам Е. Еріксон, розкриваючи зміст ключових понять своєї концепції, в тому числі і поняття «ідентичність», як правило використовував широкий описовий підхід, не даючи чітких визначень. І хоча численні послідовники Е. Еріксона - Дж. Адамс, Р. Баумастер, Дж. Коте, Ч. Левін, Дж. Марсіа, С. Маршалл, Д. Маттесон, Д. Тайс, Е. Шахтар і ін. - в своїх дослідженнях до певної міри заповнили цю прогалину, говорити про те, що розробка понятійно-категоріального апарату психосоціальної концепції ідентичності завершена, на сьогоднішній день явно передчасно. Також зберігаються принципові відмінності в трактуванні поняття «ідентичність» в рамках біхевіоризму, когнітивної психології, символічного інтеракціонізму, психоаналізу, хоча в останні роки і почалося їхнє зближення.



На цьому тлі можна вважати цілком закономірним, що в цілому ряді робіт російських дослідників стає все більш популярним в науковому побуті поняття «ідентичність» використовується стосовно до опису явищ і процесів як власне психологічного, так і соціологічного, культурологічного, філософського плану, які не мають безпосереднього відношення до психологічної реальності, описаної Е. Еріксоном. Дуже характерною для такого роду робіт є термінологічна плутанина, пов`язана з співвідношенням понять «ідентичність» - «ідентифікація» - використанням їх як синонімів.

Зауважимо, що в даному відношенні останнім часом намітився виразний прогрес. У роботах вітчизняних дослідників, зокрема К.А. Абульхановой-Славської, А.В. Антонової, Є.П. Белінської, В.Н. Павленко, Т.Г. Стефаненко, А.В. Толстих, М.М. Толстих, Л.Б. Шнейдер та ін., Проблематика ідентичності отримала різнобічне висвітлення і творчий розвиток, з урахуванням російської специфіки, як в загальнотеоретичному, так і в прикладному аспектах. Однак завдання, пов`язане з розробкою на базі психосоціального підходу повноцінної полідисциплінарної теорії і її верифікації в практікооріентованих дослідженнях, залишається, за великим рахунком, не вирішеною. До основних проблемних моментів, пов`язаних з її рішенням, слід віднести питання про співвідношення особистісного та соціального аспектів ідентичності, про зв`язок феномена ідентичності з особливостями національного менталітету, соціокультурним середовищем, специфікою історичного розвитку російського суспільства, наступністю поколінь (що отримали в останні роки широке поширення терміни « ідентичність суспільства »,« криза ідентичності суспільства »залишаються, по суті справи, досить розпливчастими оксюморонами, зміст яких довільно тра ктуется кожним автором в залежності не тільки від його вихідних теоретичних установок, а й політичних, стилістичних і т.п. переваг) і ряд інших. Відсутня на сьогоднішній день і остаточна «домовленість про терміни» - тобто зберігається понятійна невизначеність.

Інший не менш серйозною проблемою є дефіцит релевантних стандартизованих методів емпіричного дослідження індивідуального психосоціального розвитку і якісних особливостей особистісної ідентичності. Дослідники, які намагалися розробити методичне забезпечення емпіричного вивчення психосоціального розвитку, неминуче виявлялися між Сциллою широти і метафоричності запропонованих Е. Еріксоном визначень, що не дозволяє виділити ключові, вимірювані точки - змінні дослідження, і Харибдою надмірної редукції, що дає таку можливість, але приводить часто до істотним спотворень психологічної реальності, описаної Е. Еріксоном. Проте, в 70-ті - 80-ті рр. ХХ ст. за кордоном був створений цілий ряд такого роду методик, які не отримали, проте, в силу цілого ряду причин скільки-небудь широкого поширення в російській дослідницькій практиці.

Таким чином, актуальність проблематики дослідження обумовлена, по-перше, об`єктивною потребою в світлі рішення широкого кола прикладних задач, що стоять перед російським суспільством, а також об`єктивних тенденцій розвитку психологічної науки, в розробці полідисциплінарного теорій, що дозволяють розглядати індивіда і суспільство як взаємодіючих в рамках єдиної системи суб`єктів. І, по-друге, перспективністю в даному відношенні психосоціальної концепції розвитку Е. Еріксона, за умови вирішення ряду теоретичних проблем і створення адекватного методичного інструментарію.

Мета дослідження: доробка психосоціальної концепції розвитку до рівня полідисциплінарної теорії і її емпірична верифікація в основних прикладних областях соціальної психології.

Об`єкт дослідження: розробка полідисциплінарного теоретичних концепцій та їх застосування в соціально-психологічному контексті.

Предмет дослідження: Теоретико-методологічне забезпечення вивчення психосоціальної природи трансформаційних процесів в сучасному суспільстві.

Основна гіпотеза дослідження:

Повноцінна реалізація полідисциплінарного підходу до вивчення трансформаційних процесів в сучасному суспільстві можлива на базі психосоціальної концепції Е. Еріксона за умови вирішення ряду теоретичних проблем і створення адекватного методичного інструментарію. Використання доопрацьованій до рівня полідисциплінарної теорії психосоціальної концепції розвитку як теоретико-методологічної бази, перш за все практікооріентованих досліджень в основних предметних областях соціальної психології, дозволяє виявити глибинну природу досліджуваних явищ і процесів, розширити інтерпретаційні зміст і підвищити прогностичну надійність висновків.

Приватні гіпотези дослідження:

1. В області соціальної вікової психології використання полідисциплінарної психосоціальної теорії дозволяє проаналізувати, з урахуванням широкого соціального контексту, тенденції онтогенетичного розвитку в сучасному російському суспільстві, виявити найбільш значущі проблемні моменти і їх причини.

2. В області етнопсихології використання полідисциплінарної психосоціальної теорії дозволяє виявити закономірності онтогенетичного розвитку і особистісні чинники, реально значущі в контексті міжетнічних відносин, підвищити ефективність програм, спрямованих на профілактику ксенофобії і міжнаціональних конфліктів в сучасному суспільстві.

3. У дослідженнях малих груп використання полідисциплінарної психосоціальної теорії дозволяє в повній мірі враховувати особистісні особливості членів спільноти при аналізі неформальній інтрагрупповой структури, оцінці рівня соціально-психологічного розвитку групи, розробці та реалізації програм практичної роботи соціального психолога з курируючих спільнотою.

4. В області організаційної психології використання полідисциплінарної психосоціальної теорії дозволяє виявити глибинну природу організаційних процесів, безпосередньо пов`язаних з людським фактором, істотно підвищити ефективність, одночасно знизивши ресурсовитратність заходів, спрямованих на вирішення цілої низки завдань, пов`язаних з організаційним розвитком, оптимізацією кадрової політики, мотивацією персоналу , внутрішньокорпоративних навчанням, коучингом і т.п.Наступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!