Категорії психології розвитку

Відео: Обухова Л Ф Психологія розвитку та вікова психологія Лекція 1

Психологія належить до числа тих наук, для яких проблема розвитку є досить актуальною. Психічне існує перш за все як процес, який розвивається, тобто на його певних стадіях виникають якісні новоутворення, які впливають на наступні стадії. Психологія розвитку та вікова психологія як предмет вивчає закономірні зміни людини в часі і пов`язані з цим факти і явища психічного життя.

З буденної точки зору, реальність розвитку людини - його здібностей, функцій, органічних структур і властивостей - очевидна і різноманітна, а її феномени добре знайомі кожному з нас. У російській мові існують близькі за значенням слова, що фіксують особливості змін, що відбуваються з людиною в часі, що інтерпретуються як розвиток. До числа найбільш уживаних з них відносяться «виникнення», «становлення», «зростання»,

«Перетворення», «формування», «вдосконалення», «ускладнення», «саморозвиток». У повсякденній мові використовуються поняття, що позначають якісний аспект розвитку: «народження»,

«Дозрівання», «розквіт», «плодоношення», «в`янення», «смерть», а також етапи життєвого шляху людини: «дитинство», «отроцтво», «юність», «молодість», «дорослість», «зрілість» , «старість» і т.п.



Наявність в мові різних термінів, які фіксують реальність розвитку, з усією очевидністю показує неоднозначність і багатоплановість його феноменів. Найближчим підставою такого різноманіття є складність і багатогранність самої людини як розвивається істоти. Відбувається зростання організму, дозрівання анатомо-фізіологічних структур, тобто фізичний розвиток людини. Формуються душевні сили людини: якісно перетворюються його свідомість, потреби і інтереси, емоції і почуття, здатність керувати своєю поведінкою. Якісні перетворення в часі зазнає також і духовне життя людини.

Для загальної інтегральної характеристики процесів розвитку використовуються категорії, що відносяться не до окремих ознак, а до розвитку в цілому. Це категорії зростання, дозрівання, диференціації, навчання, фіксації (импритинга), соціалізації (культурного соціогенезу).

Зріст. Являє собою лише окремий аспект ходу розвитку, а саме - одномірний кількісне розгляд процесів розвитку. Розглядати розвиток в аспекті зростання означає обмежитися дослідженням чисто кількісних змін, коли знання, вміння, пам`ять, зміст почуттів, інтереси і т.п. розглядаються лише з точки зору збільшення їх обсягу.

Дозрівання. До біологічного дозрівання прийнято відносити всі процеси, спонтанно які відбуваються під впливом ендогенно запрограмованих, тобто спадково детермінованих і внутрішньо керованих імпульсів зростання. До таких процесів відносяться фізичні зміни, важливі для психічного розвитку - дозрівання мозку, нервової та м`язової систем, ендокринних залоз і т.д. Про дозріванні говорять зазвичай тоді, коли минулий досвід, навчання або вправа (екзогенні чинники) не впливають (або надають несуттєве) на характер змін, що відбуваються.

Диференціація. У вузькому сенсі диференціація означає прогресивне вичленення різнорідних частин з вихідного нерозчленованого цілого, за прикладом таких соматичних процесів, як поділ клітин і утворення тканин і органів. У широкому сенсі диференціація означає просто загальний вміст прогресуючого дроблення, розширення і структурування психічних функцій і способів поведінки.

Навчання - це узагальнена категорія, що позначає безліч процесів, які ведуть до змін поведінки. Останні розуміються в самому широкому сенсі як набуття знань, запам`ятовування, засвоєння установок, мотивів і т.д. Оскільки джерелом змін при навчанні є зовнішнє середовище (екзогенна регуляція розвитку), остільки навчення є поняттям, протилежним дозріванню (ендогенна регуляція розвитку). У психологічне поняття навчання входять всі більш-менш тривалі зміни поведінки, що відбуваються на основі досвіду, вправи або спостереження. Навчені включає в себе як освоєння нових форм поведінки, так і зміна репертуару вже були форм.

Запечатление (імпрітінг). Поняття фіксації використовується для позначення процесів безпосереднього, що не контрольованого свідомістю засвоєння будь-яких норм, вимог, способів поведінки в результаті короткочасного (рідше - тривалого) дії конкретного зразка. Саме таким чином, наприклад, пояснюються батьківські моделі поведінки, успадковані в дитинстві, проблемні риси характеру. Насправді ж тут важко визначити, яка природа походження тієї чи іншої поведінкової схеми. Вона в рівній мірі може бути пояснена іншими механізмами, що не мають відношення до збереження.

Соціалізація (культурний соціогенез). Очевидно, що кожна людина при нормальних умовах «врождается» в уже існуюче суспільство з певними нормами поведінки і переживання. Починаючи з народження, підростаючий дитина вступає у взаємодію зі своїм соціальним оточенням, насамперед з батьками, пізніше - з окремими особами і групами - в школі, на роботі і т.д. В результаті він набуває типові для його оточення ціннісні уявлення, норми і ролі. Завдяки цьому досвіду поведінки і переживання поступово освоюються значущі для певного суспільства форми поведінки і переживання. Цей загальний процес впливу соціокультурних факторів на розвиток в сенсі вростання в навколишнє суспільство і культуру описують поняттям соціалізації. У понятті соціалізації виділяють дві сторони. Перша - це соціальне становлення людини, тобто процес спонтанного вростання його в соціальне оточення. Друга - соціальне формування людини, тобто процес цілеспрямованої адаптації його до існуючих цінностей, норм, ідеалів.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!