Проблема оцінки ефективності психологічної допомоги
Відео: [Вигнання] мракобісся
До теперішнього часу не існує чітких і однозначних критеріїв, за якими можна було б судити про ефективність всіх напрямків діяльності практичного психолога.Можна розглянути деякі критерії ефективності кожного з видів діяльності практичного психолога в окремо.
Якщо говорити про психодіагностику, то, відповідно до точки зору Г.С. Абрамової, «ефективність роботи практичного психолога зі стандартним, психометрическим методом буде визначатися відповідністю цілей застосування тесту або методики для досліджуваної вибірки» (1994, С.70). Мабуть, адекватність застосовуваних психологом методик може перевірятися, зокрема, результативністю запропонованих на основі матеріалів обстеження рекомендацій клієнту.
Ефективність психокорекційної роботи пов`язана з урахуванням наступних важливих моментів:
динамічний зміст періоду вікового розвитку може бути різноманітним, а значить, успішність, результативність одного і того ж впливу неоднакова в різні моменти життя-
ефективність психокорекції визначається не її інтенсивністю і кількістю вироблених впливів, а якістю змісту, своєчасністю і адекватностью-
ефективність залежить від ступеня відповідності психокорекційної роботи індивідуальним особливостям психічного розвитку людини.
Традиційний спосіб підтвердження результативності індивідуальної психокорекції полягає в реалізації наступної експериментальної схеми:
У разі групової психокорекції в зазначену схему додається такий компонент як проведення початкового та кінцевого вимірів в контрольній групі.
При оцінці ефективності психологічного консультування і психотерапії можна вказати наступні найважливіші показники (Г.С. Абрамова, 1994):
суб`єктивно пережиті клієнтом зміни у внутрішньому світі-
об`єктивно реєстровані параметри, що характеризують зміни в різних модальностях-
стійкість змін до треба буде виконати після отримання психологічної допомоги життя людини.
Про ефективність психотерапії слід сказати трохи докладніше. Першу спробу оцінити успішність психоаналітичної терапії на основі вивчення вибірки в кілька тисяч пацієнтів зробив в 1952 році Г. Айзенк (результати додаткових досліджень він опублікував в 1961 і 1966 р.р.). Згідно з його даними, фактично поправилось більше число нелечівшіхся хворих, ніж тих, хто брав психотерапевтичне лікування (72% і 66% відповідно). Що викликали бурю критики результати досліджень Айзенка були підкориговані подальшими дослідженнями. Було показано, що відсоток спонтанного одужання не настільки високий: від 30 до 45. Крім того, пацієнт, який лікувався у психотерапевта, відчував себе краще, ніж 80% тих пацієнтів, які не проходили лікування.
Разом з тим, поки так і залишилася нездоланої складність оцінки ефективності психотерапії, пов`язана з різницею поглядів психотерапевтів на те, що власне вважати психотерапевтичний ефект.
Поділитися в соц мережах:
Схожі
