Гіпертонічна хвороба у літньої людини
У осіб похилого та старечого віку, що страждають на гіпертонічну хворобу, виникає цілий ряд особливостей у патогенезі підвищення АТ, які слід враховувати при призначенні лікування. Як правило, у них спостерігаються виражені пресорні реакції на зовнішні подразники за рахунок викиду катехоломінов і підвищеної чутливості стінок резистивних судин до пресорних впливів, часто підвищена активність системи ренін - ангіотензин - альдостерон, знижений рівень депресорних простагландинів і кінінів. У осіб старше 60 років до гіпертензії зазвичай призводить ішемія головного мозку внаслідок атеросклеротичного пошкодження церебральних судин.
При розвитку гіпертензії у хворих старших вікових груп лікаря завжди доводиться вирішувати проблему доцільності активного лікування. До теперішнього часу в літературі відсутні відомості про можливості збільшення тривалості життя у пацієнтів, яким проводилося тривале медикаментозне лікування.
Вирішальне значення в лікуванні таких хворих мають немедикаментозні методи. При необхідності призначення лікарської терапії препарати застосовуються в малих дозах. Це зумовлено підвищеною чутливістю організму до лікарських засобів і зниженням темпу виведення їх з організму.
У зв`язку з високою чутливістю і небезпекою виникнення побічних реакцій при лікуванні цих пацієнтів не рекомендується застосовувати b-блокатори. Проблематично також використання препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему.
При призначенні монотерапії препаратами вибору можуть бути клофелін, допегит, гуанфацин, гуанабенз, резерпін, раунатин, празозин, нафедіпін, верапаміл, дилтіазем. Якщо в клінічній картині визначаються ознаки гіперволемії або недостатності кровообігу, призначають салуретики-діуретики. У цих випадках рекомендують дієту, багату кальцієм, і систематично контролюють рівень електролітів в плазмі крові.
B.П.Cитий
