Д і ф ф е р е н ц і а л ь н о в и ус і л е н і е і д і ф ф е р е н ц і а л ь н о в и п о д р а ж а н і е

Відео: RoomTour | Кухня мінімалісти | організація і зберігання | # 10

Два основних механізми, що здійснюють диференціальну соціалізацію, - це диференціальне посилення і диференціальне наслідування (Mischel, 1970). Про диференціальному посилення (differential reinforcement) ми говоримо, коли прийнятне гендерно-рольова поведінка винагороджується, а неприйнятне - карається, за умови, що заохочення або покарання людини за певні моделі поведінки, інтереси і т.д. залежить від його біологічної статі.

Винагорода часто виступає в формі суспільного схвалення. І навпаки, будь-яке відхилення від моделі поведінки, яка в нашій культурі вважається відповідної гендерної ролі, в більшості випадків карається соціальним несхваленням. Наприклад, в ряді досліджень було показано, що хлопчики, які, всупереч нормам, грають не тільки з дітьми одного з собою статі, більше піддаються глузуванням з боку однолітків і менш популярні в їх середовищі, ніж ті, хто підпорядковується поло-рольовим стереотипам (Berndt Heller, 1986 Steriker Kurdek, 1982). Перрі та його колеги (Perry et al., 1989), спостерігаючи за школярами з 4-го по 7-й клас, виявили, що хлопчики очікують меншого осуду від батьків за агресивну поведінку, ніж дівчатка. Литтон і Ромні (Lytton Romney, 1991) зіставили за допомогою статистичних методів результати досліджень батьківської диференціальної соціалізації, проведених з 1966 по 1986 р, і прийшли до висновку, що батьки заохочують у своїх дітей типові для гендеру заняття.

Диференціальне посилення (Differential reinforcement). Процес соціалізації, в ході якого прийнятне для даного суспільства поведінка заохочується, а неприйнятне карається соціальним несхваленням.

Уже в 3 роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночої статі (це називається гендерною ідентифікацією (gender identification)). У цей час діти починають помічати, що чоловіки і жінки намагаються по-різному виглядати, займатися різною діяльністю і цікавитися різними речами. Часто дорослі ненавмисно стимулюють гендерну ідентифікацію, регулярно згадуючи гендер дитини ( «який (яка) хороший (а) хлопчик / дівчинка») або кажучи дітям: «хлопчик / дівчинка так робити не повинен (а)». До 7 років, а часто навіть в 3-4 роки, діти досягають гендерної константності (gender constancy) - розуміння, що гендер постійний і змінити його неможливо (Bem, 1989- Emmerich et al., 1977- Martin Halverson, 1983 b). Ще до того, як піти в початкову школу, діти проявляють досить серйозні знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, діях, об`єктах і заняттях (Serbin et al., 1993).



Як тільки завершується гендерна ідентифікація і дитина починає помічати відмінності, які існують між чоловіками і жінками, у нього зазвичай проявляється підвищену увагу до рольових моделей, що володіє тим же підлогою, що і він сам, обумовлене бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою. В ході цього процесу, який Колберг в 1966 р позначив терміном соціалізація Я (self-socialization), хлопчики зазвичай наслідують поведінки чоловіків, а дівчатка - поведінці жінок. Описане явище називається диференціальним наслідуванням (differencial modeling), і воно узгоджується з теорією соціального навчання (social learning theory) (Bandura, 1977), яка постулює, що ми можемо навчитися різним типам поведінки шляхом спостереження за людьми і за тим, караються або заохочуються їх дії. Більшість хлопчиків у віці від двох до трьох років пробують надягати мамині туфлі, грати з її косметичними приладдям, фарбувати нігті лаком. Однак коли завершується процес гендерної ідентифікації та хлопчики досягають константності, то розуміють, що всі ці заняття призначені для дівчаток, і починають наслідувати по- ведення чоловіків.

Диференціальним наслідуванням пояснюється, чому жінкам, як правило, подобається ходити по магазинах і займатися підготовкою до свят, а чоловіки цього уникають. Поки дитина росте, він бачить, що саме жінка займається такими справами, і якщо дитина - дівчинка, то це буде цікавити її набагато більше, ніж якщо б на її місці був хлопчик. Те ж саме відноситься і до решти роботі по дому, наприклад до прання. За допомогою диференціального наслідування можна пояснити і той факт, що чоловіки частіше за жінок дивляться по телевізору спортивні передачі.

Диференціальне наслідування (Differential modeling). Процес соціалізації, в ході якого людина вибирає рольові моделі у відповідній йому з точки зору загальноприйнятих норм групі і починає наслідувати їх поведінці.

Згідно Сметані і Летурно (Smetana Letourneau, 1984), є всі підстави припускати, що гендерна константність спонукає дітей шукати соціальні контакти, щоб почерпнути інформацію про поведінку, відповідному їх підлозі. Бассі та Бандура (Bussey Bandura, 1992) виявили, що поло-рольову поведінку маленьких дітей контролюється ззовні, соціальним тиском, але потім дитина вибудовує свою власну систему стандартів поведінки. Після того як це сталося, дитина починає контролювати поведінку, використовуючи санкції, які він застосовує до самого себе. Така схема поведінки описується соціально-когнітивної теорією гендерної саморегуляції (social cognitive theory of gender selfregulation).

Незважаючи на те що діти отримують інформацію від представників обох гендерів (Maccoby Jacklin, 1974), дослідження показало, що вони схильні відтворювати в поведінці саме ті моделі, які відповідають їх гендеру (Martin Halverson, 1981, 1983 а). Перрі і Бассі (Perry Bussey, 1979) виявили, що діти спостерігають, наскільки часто в поведінці чоловіків і жінок зустрічаються ті чи інші види діяльності, а потім використовують отримані знання для того, щоб вибудувати власну поведінку. Було виявлено, що дитина швидше за стане імітувати поведінку дорослого, якщо вважає, що ця модель точно відображає правильне гендерно-рольова поведінка. Саме тому діти тих, хто демонструє виходить за рамки гендерно-рольових стереотипів поведінку, можуть все ж сприйняти моделі поведінки, типові для їх гендерних ролей- спостерігаючи за іншими дорослими, вони роблять висновок, що поведінка їх батьків нестандартно, тому не імітують його.

Багато розповідали мені про людей, які мріяли виростити свою дитину вільним від гендерних стереотипів, але в результаті отримували повну протилежність. По всій видимості, справа в тому, укладали вони, що біологічні гендерні відмінності виявилися сильнішими спроб батьківської соціалізації. Однак необхідно пам`ятати, що батьки - це не єдині для дитини социализирующие фігури і не єдині його рольові моделі. Не можна забувати і те, що гендерно-рольова соціалізація - це процес, що триває протягом усього людського життя, він відображає мінливі обставини і новий досвід. Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендеру служить вся система того, що в даній культурі пов`язується з мужністю і жіночністю (Lott Maluso, 1993).

Наша культура міріадами способів доносить до кожної людини твердження, з якого випливає, що чоловіки і жінки - різні істоти і повинні такими залишатися. Але ж без допомоги соціальної інформації гранично складно разо- братися в навколишньому нас заплутаному світі і існувати в ньому. Іноді згадана інформація надходить до нас безпосередньо від оточуючих, але в куль- турі є для цієї мети і спеціальні засоби.

Уявлення про психологічний тип чоловіків і жінок вбралися в міфи і релігію, оповіді і письмову літературу. Герої і героїні, реальні чи вигадані, несуть в собі цілий набір стереотипів, що робить їх потенційними постачальниками характеристик, притаманних чоловічої або жіночої статі (Williams Best, 1990. а, р. 240).lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!