Механізм ігромоделірованія

Відео: Анісімов Олег Сергійович. Модуль зима 2010 року. Пленарна робота 03.02. Робота на 1 дошці.

Гра як соціокультурний механізм включає в себе особливо організованого імітаційного демонстратора "дій" (актор), замовника на демонстраційні процедури (глядач), проектувальника вторинного буття (сценарист), розробника критеріїв реалізації типового соціокультурного замовлення в його змістовної та ціннісної складової (ідеолог) і організатора втілення сценарних проектів, що дозволяють досягати бажаного результату в межах можливостей ігрового механізму (режисер).



Дієва частина ігрового (театрального) механізму включає позиції актора, режисера, сценариста та ідеолога. Тільки саме ігрове демонстраційне дію інструментально забезпечує реалізацію ігрової функції, трансформацію внутрішнього світу глядача. Мотивів, думок, установок і т. П. Глядача, проте це виступає лише як необхідна передумова отримання бажаного ефекту. Невипадковість ефекту зумовлюється сценарірованіем і опорою в ході сценарі-вання на ту чи іншу ідею, ідеал, цінність. У свою чергу надійність матеріалізації невипадкового задуму забезпечується режисурою. Тим самим, актор здійснює реальний вплив на глядача, але він виступає як втілює сценарій, інструментом задуму сценариста та ідеолога. Тому змістовність інструментального буття актора зумовлюється ідеєю і сценарним вираженням ідеї. Актор, за своєю функцією, постає як "абсолютна готовність" до втілення будь-якого сценарію, до будь-якої ідентифікації та тимчасового "відчуження" своєї індивідуальної самості. Чим більше незвичайний сценарій і чим глибша закладена в ньому ідея, покладені в його основу цінності, тим складніше в реалізації сценарію поєднати демонстраційне буття актора, "одиничне" і зміст інтелектуально-духовних підстав сценарію. Актор постає як демонстратор вищих ідей, ідеалів і цінностей, як носій загального породжує і конкретизує духу. Оскільки подібне поєднання діаметрально протилежних начал вкрай важко, то очевиднішою стає роль режисера, який більш повно може зосередитися на чуттєвому, інтелектуальному і духовному утриманні вищих станів і допомоги у відповідній роботі актора при ідентифікації та побудові демонстраційних дій. На відміну від сценариста, що може проживати вищі стани лише в ході створення сценарію, режисер проживає їх багаторазово і може вносити різні модифікації в зміст ідей, їх динамічне втілення в стані, в конкретизації ідей і станів і т.п.

Тим самим, функціонально актор, режисер і сценарист, а частково і сам ідеолог, часто поєднаний в персоні сценариста, є взаємно обумовленими, виступають як засоби корекції один одного в єдиному механізмі гри. Специфіка ділового театру полягає в тому, що в ньому поєднуються позиції актора і глядача. Тому гравець, як і актор, і глядач, не просто слідує вимогам сценарію, а ще й чекає від ідентифікації "практичної користі", відповіді на раніше виниклі питання. Йому потрібно подолати протилежність інтересів актора і глядача, інструментального та "реального" буття. Проходячи фазу відчуження від звичного, реального буття, перевтілюючись в персонажного суб`єкта гравець може виявляти величезну кількість нових відчуттів, переживань, уявлень і т.п., які мають інерцією. Захопившись подібними новопорожденіямі, гравець може витіснити і навіть "забути" інструментальну функцію свого первісного буття. Якщо ж він з підозрою або вибірково буде ставитися до наслідування, ідентифікації, то він випаде з задуму ігротехніка і сценарію і не отримає те проживання, без якого не можна помітити ідею сценарію і її врахувати для зняття доігрових проблем.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!