Міністерство охорони здоров`я ссср

Відео: МОЗ СРСР попереджає (1983)

З 1946 року всі органи державного управління, у зв`язку з перетворенням Ради Народних Комісарів до Ради Міністрів, були перейменовані в міністерства Союзу РСР. Разом з тим, змінилася не тільки назва відомства, відбулися певні зміни і в діяльності органів державного управління в сфері охорони здоров`я населення. Зокрема, нове Міністерство охорони здоров`я Союзу РСР, як центральний орган управління охороною здоров`я, відповідно до положення про нього, затвердженому Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1968 року N 548: "несе відповідальність за стан і подальший розвиток охорони здоров`я, рівень розвитку медичної науки і за якість наданої населенню медичної допомоги з метою попередження і ефективного лікування хвороб і подальшого збільшення тривалості життя людей "* (64).

Керуючись певними раніше принципами, не акцентуючи увагу на аналогічних або подібних за змістом напрямках діяльності в порівнянні з раніше існуючими центральними органами управління охороною здоров`я, вважаємо за доцільне проаналізувати нові особливості діяльності Міністерства охорони здоров`я СРСР, до яких можуть бути віднесені наступні:

1. Розширення контролюючих функцій Міністерства охорони здоров`я Союзу РСР.

2. Збільшення кількості видаваних підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів.

3. Спроба вироблення стандартів (нормативів) надання медичної допомоги при різних видах захворювань і станів.

Контролюючу функцію Міністерства охорони здоров`я Союзу РСР представляється виправданим проаналізувати через призму контролю якості лікарських засобів і виробів медичної техніки. У другій половині XX століття значними темпами розвивалася вітчизняна фармацевтична індустрія. Поступово стали відходити в минуле часи, коли органи управління охороною здоров`я, здійснюючи контроль над діяльністю аптек і якістю фармацевтичних препаратів, орієнтувалися на використання кількох десятків використовуваних в практиці лікарських засобів. Уже в 70-ті роки минулого століття було відомо понад тисячу діючих лікарських препаратів. З огляду на як вітчизняне, так і закордонне походження лікарських препаратів, вельми важливим було забезпечити належний контроль над виготовленням, ефективністю і безпекою застосування дозволених препаратів.

Міністерство охорони здоров`я Союзу РСР, відповідно до делегованих повноважень, на практиці реалізовувало контролюючі функції. Зокрема, Міністерство охорони здоров`я Союзу РСР "здійснює в установленому порядку державний контроль якості лікарських засобів і виробів медичної техніки, що випускаються підприємствами і організаціями всіх міністерств і відомств, а також товарів, що ввозяться з-за граніци- призупиняє і забороняє вироблення, відвантаження і продаж виробів медичного призначення , що не відповідають встановленим вимогам "* (65).

На практиці ці функції реалізовувались за допомогою інспекційних перевірок, для проведення яких створювалися спеціальні відомчі або міжвідомчі комісії. Приватним прикладом контролю органів управління охороною здоров`я діяльності вітчизняної фармацевтичної промисловості можуть служити архівні дані, які показують високий ступінь контролю проведення випробувань нових фармацевтичних препаратів.

При роботі з архівними матеріалами автор ознайомився з листом Голови Ленінського Районного комітету Народного контролю м Москви В. Смирнова на ім`я Голови Вченої медичної ради при Міністерстві охорони здоров`я проф. Д. Жданова. У ньому, зокрема, зазначено на існування проблем "зайвої" ретельності проведення апробації нових лікарських засобів. За завданням фармацевтичного комітету МОЗ клінічне дослідження (апробація) лікарських засобів триває роками, в результаті чого ліки застарівають, що приносить державі збитки. Як приклад в листі наводяться приклади тривалої апробації таких препаратів, як "тропафен" (випробовувався з 1954 по 1966 рік) і "ембозін" (випробовувався з 1961 по 1967 рік) * (66). Цими прикладами підтверджується наявність жорсткого контролю ефективності та безпеки використання нових лікарських препаратів з боку саме вищих державних органів управління охороною здоров`я.

Міністерство охорони здоров`я видає накази та інструкції, "... обов`язкові для виконання міністерствами охорони здоров`я союзних і автономних республік, місцевими органами охорони здоров`я, установами, організаціями та підприємствами системи Міністерства охорони здоров`я СРСР і перевіряє їх виконання" * (67).

Як правило, в якості основних аргументів прихильники недостатню ефективність державного управління Міністерством охорони здоров`я СРСР висувають саме видання значної кількості підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів, які не стільки сприяли, скільки утруднювали практичну роботу підвідомчих медичних установ. Положення підзаконних актів нерідко містили норми, відповідно до яких навіть найнезначніші управлінські або організаційні заходи в сфері охорони здоров`я на рівні республік повинні були узгоджуватися з Міністерством охорони здоров`я Союзу РСР, що свідчить про надмірної централізації повноважень у сфері управління охороною здоров`я.

Противники цієї позиції аргументували свою точку зору тим, що більш чітка регламентація приватних питань організації та надання медичної допомоги на місцях необхідна, оскільки певною мірою дозволяє запобігти неправомірні дії, як чиновників в області охорони здоров`я, так і медичних працівників, які безпосередньо надають медичну допомогу населенню. Необхідно відзначити, що велика кількість відомчих (підзаконних) нормативно-правових актів було в деякій мірі компенсує механізмом в умовах недостатньої кількості законів, що регламентують правовідносини в сфері охорони здоров`я. За весь радянський період історії Росії був виданий всього один Закон СРСР про охорону здоров`я, який визначав діяльність і розвиток державної охорони здоров`я: "Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров`я" від 1969 року.

У цих умовах Міністерство охорони здоров`я СРСР був змушений видавати величезну кількість підзаконних актів, які регламентували роботу, як окремих фахівців, так і медичних установ. За даними З. Гладуна, до 1988 року загальна кількість відомчих підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я в СРСР досягло п`яти тисяч одиниць * (68).



В даний час серед фахівців в області організації і управління охороною здоров`я прийнято вважати, що стандарти (нормативи) надання медичної допомоги - це благо, як для практикуючих медичних працівників, так і для пацієнтів, які отримують медичну допомогу. Створюються лабораторії, відділи, основним завданням яких є розробка нормативів (стандартів) надання діагностичної, лікувальної, реабілітаційної допомоги при тих чи інших захворюваннях або станах, а також стандартів оснащення медичних установ різного профілю. Причому про це говориться як про нові, в якійсь мірі революційних кроків сучасного вітчизняної охорони здоров`я.

Однак історико-правовий аналіз державного управління охороною здоров`я свідчить про постановку і спробі вирішення завдань з розробки нормативів (стандартів) надання медичної допомоги ще Міністерством охорони здоров`я Союзу РСР, яке, відповідно до Положення про нього, "... розробляє нормативи медичної допомоги населенню: Стверджує штатні нормативи медичного, фармацевтичного, інженерно-технічного та педагогічного персоналу закладів охорони здоров`я системи Міністерства, а також штатні нормативи раб ники столових і кухонь цих установ "* (69).

Характерно, що розроблені в той час нормативи виконувалися, оскільки існували дієві механізми як внутрівідомчого (про які йшлося вище), так і позавідомчого контролю (з боку партійно-господарських органів, прокуратури і т.д.).

Підводячи підсумок аналізу організаційно-правових аспектів управління охороною здоров`я в країні, необхідно відзначити спадкоємність, властиву різним формам організаційно-правового управління охороною здоров`я в різні історичні періоди розвитку Росії. Разом з тим, відзначається певна еволюційність відбувалися змін, а також характерні особливості, функції (повноваження), які визначали специфіку діяльності державних органів управління в сфері охорони здоров`я в різні історичні періоди розвитку країни.

Аптекарський наказ (1581 - 1721 рр.):

- здійснення контролю над видачею дозволів на право заняття медичною практікой-

- загальна організація і управління наданням медичної допомоги, формування військово-медичної служби та системи медичного забезпечення цивільного населення.

Медична канцелярія (1721 -1763 рр.):

- здійснення нагляду за діяльністю госпіталей-

- створення державної багаторівневої системи протиепідемічних заходів-

- організація і контроль проведення протиепідемічних заходів.

Медична колегія (1763 - 1803 рр.):

- створення багаторівневої системи управління охороною здоров`я в країні-

- здійснення контролю над діяльністю аптек і лікарським забезпеченням населення-

- організація, координація і управління науковою діяльністю в сфері охорони здоров`я.

Медичний департамент Міністерства внутрішніх справ (1803 - 1917рр.):

- підвищення виконавчої дисципліни та посилення контролю реалізації прийнятих рішень-

- детальна регламентація приватних питань організації медичної допомоги населенню (з урахуванням специфіки діяльності міністерства внутрішніх справ).

Народний комісаріат охорони здоров`я (1918 - 1946 рр.):

- централізоване планування основних показників забезпечення медичною допомогою населення країни-

- визнання пріоритетності профілактичних заходів з охорони здоров`я населення.

Міністерство охорони здоров`я Союзу РСР (1946 - 1991 рр.):

- централізація і розширення контролюючих функцій центрального органу державного управління в здравоохраненіі-

- видання міністерством великої кількості підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів-

- організація роботи по створенню стандартів (нормативів) надання медичної допомоги пацієнтам при різних видах захворювань і станів.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!