Історія застосування психологічних знань в медицині

Відео: Торсунов Олег Геннадійович

Медична психологія розглядає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого. Вона вивчає психічні прояви хвороб, роль психіки в їх виникненні, протіканні, лікуванні, а також у зміцненні здоров`я людини.

Значення психології для медицини було усвідомлено досить давно. Ще в XVIII столітті великий реформатор психіатричної допомоги у Франції Пинель в своєму "Трактаті про душевні хвороби" писав, що психіатричною лікарнею повинні керувати лікар, адміністратор і психолог. Причому він вважав найбільш бажаним об`єднання в одній особі лікарської і психологічної компетенції (Лебединський, Мясищев, 1966, с. 20). З XVTII століття відомий досвід успішного застосування психологічних знань в медицині.

У XIX столітті інтерес вчених до психіці як нормальну людину, так і соматичного і психічно хворого безперервно зростає. Неврологічна і психіатрична практика потребували допомоги психології для аналізу складних порушень психіки людини. У 1834 році відомий невролог Фрідрайха опублікував "Систематичний покажчик літератури з лікарської і судової психології". У розділі, присвяченому лікарської психології, містилося 3469 назв робіт, в різних планах висвітлюють проблеми психології, психопатології, психіатрії та психотерапії. В середині століття з`являється "Медична психологія" Лотц, а в 1870-х роках Д.Х. Тьюк публікує книгу під назвою "Психологічна медицина". Але ці книги, на думку М.С. Лебединського і В.Н. Мясищева, представляли собою більшою мірою нариси психіатрії того часу (Лебединський, Мясищев, 1966, с.22).

Медична психологія як галузь прикладної психології виділилася в самостійну науку лише в XX столітті. З`явився ряд монографій, які висвітлювали предмет медичної психології (див .: Лебединський, Мясищев, 1966, с.22). Великий інтерес представляли роботи П. Жане, присвячені неврозів та медичної психології, роботи Принс з проблеми підсвідомого. П. Жане належить книга "Медична психологія", в якій він підсумував свій великий клінічний і психотерапевтичний досвід. П. Жане та інші автори описали особливі стану, які називалися роздвоєнням свідомості, подвійний особистістю або деперсоналізацією. Однією з перших узагальнюючих робіт в медичній психології була також книга швейцарського психіатра Г. Штеррінга "Психопатологія в застосуванні до психології".

Важливий внесок у розвиток медичної психології внесли 3. Фрейд, Е. Кречмер, В. М. Бехтерєв, С.С. Корсаков, Г.І. Россолимо. Першими практичними психологами в медицині ставали лікарі. Як лікарі-невропатологи або психіатри починали працювати 3. Фрейд, Е. Кречмер, Г. Роршах, В.М. Бехтерєв, П.Б. Ганнушкіна і багато інших медичних психологи.

Практична робота психологів в медицині пов`язана була, перш за все, з розробкою і застосуванням методів психодіагностики (в цілях медико-психологічної експертизи), а також методів психотерапії. Основними методами медико-психологи-чеського вивчення хворого були клінічна бесіда і експериментально-психологи-чеський дослідження душевнохворих.



Основними методами психотерапії були сугестивні, психологічні, психоаналітичні (Кречмер, 1998). Суґестивні методи полягали у використанні навіювання в спати або гіпнозу. Під психологічними методами малося на увазі все, що пов`язано з вихованням, вправою і працетерапією (там же, с.419).

На початку XX століття сформувався новий напрям психотерапії, створене Фрейдом, - психоаналіз. Цей метод виник з досвіду лікування істеричних станів і стосувався переважно клініки неврозів, психологічного аналізу невротичних проявів та їх психотерапії. Серед учнів і послідовників Фрейда були видні психотерапевти і медичні психологи. Згодом деякі частково розійшлися з ним у поглядах і створили власні напрямки в психотерапії і психології. Найбільш відомими з них були А. Адлер і К. Г. Юнг.

У 1920-х роках з`явився ряд важливих публікацій з медичної психології Кронфельда, Шільдера, Шварца, Кречмера. Видатному німецькому психіатра Ернсту Кречмеру належав один з перших підручників з медичної психології, вперше виданий в 1922 році, неодноразово перевидавалися в Німеччині, Росії та інших країнах (Кречмер, 1998). Цей підручник співслужив гарну службу психіатрів і фахівцям-психологам і став на багато років зразком систематизації медико-психологічних знань в єдності теорії і практики. Виходячи з інтересів практиків, він грунтовно розробив розділ про психологічні методи дослідження (медико-психологічної експертизи) і описав основні методи психотерапії.

У розвитку медичної психології велике значення мало виникнення лабораторій експериментальної психології при клінічних психоневрологічних закладах. З 1890 року за керівництвом П. Жане працювала лабораторія в найбільшій психіатричній клініці Франції в Сальпетрієр. У Росії перші експериментально-психологічні лабораторії в психіатричних клініках були відкриті в 1885 році в Казані В.М. Бехтерева, в 1886 році в Москві С.С. Корсаковим. Потім з`явилися лабораторії В.Ф. Чижа в Юр`єва, І.А. Сікорського в Києві та ін. (Зейгарник, 1999, с.9).

Російський психіатр і психолог Володимир Михайлович Бехтерєв, який здобув освіту в Петербурзькій медико-хірургічній академії, вніс величезний внесок в розвиток медичної психології в Росії. Практична робота в психіатрії, дослідження душевного життя людини були головним напрямком його діяльності. У той же час величезний його організаторський внесок в розвиток клінічної психології в Росії. У 1907 році Бехтерєв створює в Петербурзі Психоневрологічний інститут, на базі якого було створено цілу мережу науково-клінічних та науково-дослідник-ських інститутів, в тому числі і перший в Росії Педологічний інститут. Це дозволило зв`язати теоретичні і практичні дослідження, що було особливо необхідно в той момент. Робота цих інститутів була продовжена після революції. У 1920-ті роки були створені лабораторії індивідуальної та генетичної рефлексології, які очолили учні Бехтерева В.М. Мясищев і Н.М. Ще-лованов.

Другим центром, в якому розвивалася медична психологія, була психіатрична клініка С.С. Корсакова в Москві. У цій клініці була організована з 1886 року друга в Росії психологічна лабораторія, якою завідував А.А. Токарський (Зейгарник, 1999, с. 13).



Інтенсивні експериментально-психологічні дослідження проводилися в Ленінградському інституті мозку ім. В.М. Бехтерева під керівництвом В.М. Мясищева. Слідуючи традиції В.М. Бехтерева, В.Н. Мясищев прагнув до поєднання психіатрії та психології і впровадження об`єктивних методів дослідження хворих у психіатричній клініці (там же, с. 15).

Велика практична психологічна робота проводилася радянськими психологами в медичних установах під час і після Великої Вітчизняної війни. Вони брали участь у відновленні порушених психічних функцій у поранених солдат з травмами головного мозку.

Роботи А.Р. Лурія з проблем локалізації вищих психічних функцій, їх порушень при локальних ушкодженнях мозку, розробка системи методів нейропси-хологіческой діагностики дозволили створити нову галузь наукової та практичної психології - нейропсихологию.

У другій половині XX століття розширилася сфера практичного застосування психологічних знань в медицині. Практична психологія стала відокремлюватися організаційно. У багатьох країнах були відкриті інститути практичної психології і створені свої психологічні служби. У них стали працювати професійні практичні психологи, які отримали освіту на факультетах практичної психології у вищих навчальних закладах або на спеціальних короткотермінових курсах. На жаль, післяреволюційна політична історія Росії зробила негативний вплив на розвиток такого важливого практичного спрямування у вітчизняній медичній психології як психотерапія. Вплив комуністичної ідеології, тривала ізоляція російської психотерапії від провідних її напрямків в інших країнах, тенденція до біологізації медицини призвели до розриву в рівні розвитку вітчизняної і західної психотерапії. В середині 1960-х - початку 70-х років цей розрив почав скорочуватися завдяки введенню в навчальних закладах спеціалізації з медичної психології та початку активного міжінститутське співпраці з польськими, чеськими та німецькими психотерапевтами. У створенні вітчизняної психотерапії важливу роль відіграли вчені Санкт-Петербурзького науково-дослідного психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтерева і історично пов`язані з ним колективи Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзької медичної академії післядипломної освіти, а також Московський і Харківський інститути удосконалення лікарів (див. Карвасарский, 1998, с.7).lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!