Хвороби органів дихання

Відео: Хвороби органів дихання у дітей

Захворювання органів дихання займають одне з провідних місць в структурі захворюваності і визначають значною мірою рівень тимчасової втрати працездатності, інвалідності та смертності населення Росії (табл. 6.4). У структурі захворюваності з тимчасовою втратою працездатності ця група хвороб посідає перше місце (табл. 6.5), в структурі причин інвалідності - 4-е місце, в структурі причин смерті деяких вікових груп населення - також 4-е місце.

Таблиця 6.4

Загальна захворюваність населення Росії хворобами органів дихання

в 90-і роки XX століття

Відео: Відеофільм "Хвороби органів дихання, профілактика і лікування"

(На 100 тис. Населення відповідного віку)

Таблиця 6.5

Тимчасова непрацездатність у зв`язку із захворюваннями органів дихання в 1997-1998 рр

Відео: Хвороби органів дихання та позбавлення від них ч 2

.

Відео: 27 Захворювання органів дихання, їх профілактика Реанімація

Зростання несприятливих показників тимчасової втрати працездатності при захворюваннях дихальної системи пов`язаний головним чином з їх гострими формами - на гострі респіраторні інфекції та гріппом- несприятливі показники інвалідності та смертності, як правило, мають відношення до хронічне обструктивне хвороб легенів.

Хронічні обструктивні захворювання легенів (ХОЗЛ) - збірне поняття, яке об`єднує групу хронічних хвороб дихальної системи наприклад, такі як: хронічний обструктивний бронхіт, важкі форми бронхіальної астми. На частку бронхіальної астми припадає близько 10% ХОЗЛ, провідне ж місце займає хронічний обструктивний бронхіт.

ХОЗЛ характеризуються повільно прогресуючої незворотною бронхіальної обструкцією з наростаючими явищами хронічної дихальної недостатності.

До теперішнього часу ХОЗЛ перетворилися в усьому світі в велику медико-соціальну проблему, в першу чергу, через високого рівня захворюваності та смертності. ХОЗЛ - єдина з лідируючих причин смерті, поширеність якої збільшується.

У Росії, за даними підрахунків з використанням епідеміологічних маркерів, гіпотетично близько 11 млн. Хворих на ХОЗЛ. Однак, за офіційною медичною статистикою число таких хворих становить близько 1 млн. Чол. Це відбувається тому, що захворювання діагностується в пізній стадії, коли прогресування процесу зупинити вже не можна.

Головним фактором ризику ХОЗЛ (80-90%) є куріння. Серед факторів ризику професійної природи, значення яких встановлено, найбільш шкідливими є пилу, містять кадмій і кремній- серед професій з підвищеним ризиком розвитку ХОЗЛ на першому місці стоять професії, пов`язані з гірничодобувною промисловістю. Істотну роль у виникненні ХОЗЛ грає генетична схильність (дефіцит? 1-антитрипсину). Слід підкреслити, що куріння підсилює несприятливу дію професійних і генетичних факторів ризику.

Несприятливі епідеміологічні показники при захворюваннях органів дихання зумовлюють необхідність вдосконалення організації медичної допомоги при них.

Теоретичною основою організації медичної допомоги хворим пульмонологічного профілю в нашій країні служать уявлення про етапність, наступність і спеціалізації.

Етапність означає структурний поділ медичних установ на амбулаторні, стаціонарні і реабілітаційні. Виходячи з функціональних завдань і характеру медичної допомоги, в кожному структурному підрозділі створюються відповідні діагностичні і лікувальні можливості.

Наступність передбачає, по-перше, обов`язковий обмін медичною інформацією про пацієнтів при наданні їм допомоги на будь-якому з етапів, і по-друге - ієрархічне дотримання методів лікування, спостереження та методичних рекомендацій, вироблених фахівцями консультативно-діагностичних і лікувальних установ.

Спеціалізація медичної допомоги хворим із захворюваннями органів дихання поділяє її на дві категорії: при гострих захворюваннях лікування проводять лікарі загальної практики, дільничні терапевти та педіатри, а при хронічних, які потребують тривалого спостереження і лікування, - фахівці вузького профілю: пульмонологи та алергологи.

Для втілення в життя такої організації медичної допомоги пульмонологічного хворим в Росії поки ще не створені необхідні умови, головним чином внаслідок слабкості амбулаторно-поліклінічної ланки спеціалізованої пульмонологічної служби.

До 1995 року в кожному суб`єкті Федерації був пульмонологічний центр (республіканський, крайової, обласної), переважно на базі багатопрофільних лікарень, а в ряді випадків - на базі науково-дослідних установ або відповідних кафедр медичних інститутів та інститутів удосконалення лікарів. Функціонувало 650 лікарняних пульмонологічних відділень із загальним числом ліжок 32,5 тис., В яких працювало близько 1,5 тис. Лікарів пульмонологів. В амбулаторному же ланці, на яке припадає понад 80% всього обсягу діагностичної та лікувальної роботи з пульмонологічними хворими, було тільки 665 пульмонологічних і 847 алергологічних кабінетів. При такому рівні розвитку амбулаторної ланки спеціалізованої пульмонологічної допомоги на кожного лікаря-пульмонолога, провідного амбулаторний прийом, доводиться в середньому більше 5000 врахованих пацієнтів з хронічними формами неспецифічних захворювань легенів. В результаті спеціалізація медичної допомоги не дотримується: 80% хронічних хворих спостерігаються і лікуються дільничними терапевтами та педіатрами.

Сучасні, міжнародно погоджені методи і тактика лікування і тривалого ведення хворих основними формами ХОЗЛ можуть широко і ефективно застосовуватися тільки при наявності фахівців-пульмонологів в амбулаторно-поліклінічних закладах. У зв`язку з цим найважливішим завданням чергового етапу розвитку пульмонологічної допомоги слід вважати створення пульмонологічних кабінетів в територіальних міських поліклініках та в поліклініках центральних районних (районних) лікарень. На це націлює наказ МОЗ РФ №307 від 20.10.1997 «Про заходи щодо вдосконалення організації пульмонологічної допомоги населенню Російської Федерації».lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!