Травматизм

Однією з найважливіших соціально-гігієнічних проблем в даний час є травматизм. Протягом всього 20 століття актуальність проблеми травматизму росла, причому особливе занепокоєння викликає не просто зростання травматизму в Росії (особливо в останні роки), а та обставина, що відзначається зростання травматизму зі смертельними наслідками, з переходом на інвалідність, з тимчасовою втратою працездатності. Сьогодні в економічно розвинених країнах світу травми займають 3 місце серед причин смерті населення, причому травми забирають життя людей найбільш молодого працездатного віку. Серед чоловіків у вікових групах від 1 року до 44 років смертність від травм займає 1-е місце.

Є дві обставини, які виділяють травми серед інших патологічних станів людини. 1-е пов`язано з раптовістю травм. Ще хвилину, секунду назад людина була здорова, і ось в результаті впливу якогось фактора здоров`я, а нерідко і саме життя втрачені. Отже, організація медичної допомоги при травматизм вимагає якоїсь специфіки і повинна відрізнятися від організації допомоги при більшості захворювань. 2-е обставина пов`язана з тим, що цей фактор несприятливого впливу на організм людини, як правило, стає зрозумілим відразу ж як тільки сталася травма.

Боротьба з травматизмом складається з двох частин: профілактики травматизму і організації травматологічної допомоги.

Існує цілий ряд класифікацій травм. Розрізняють травматизм виробничий (промисловий, сільськогосподарський) і невиробничий (побутовий, транспортний, вуличний). Виділяють спортивний травматизм. Невиробничі травми ділять на травми, отримані дорослими і дітьми. У дітей виділяють шкільний травматизм.



У структурі загальної захворюваності на частку травм і отруєнь припадає 10-15% (в Санкт-Петербурзі - 12%) і серед нововиявлених Захворювань вони займають 2-е місце, поступаючись тільки захворювань органів дихання. Середній рівень травматизму складає 120-130 випадків на 1000 населення. Травматизм у чоловіків в 1,5-2 рази вище, ніж у жінок. Це пояснюється не тільки професійно-виробничими особливостями чоловіків, так як невиробничий травматизм також у чоловіків в 2 рази вище, ніж у жінок. Травми та отруєння зустрічаються в будь-якому віці, але найбільш характерна така патологія для осіб молодого і середнього, найбільш працездатного віку.

Чільне місце травми займають в захворюваності з тимчасовою втратою працездатності: на їх частку припадає в середньому близько 15% всіх листків непрацездатності. Зрозуміло, у робітників різних галузей промисловості питома вага травм у захворюваності з тимчасовою непрацездатністю різко коливається. Велике місце займають травми в госпіталізованої захворюваності, займаючи 1-е місце серед всіх госпіталізованих в стаціонари, що працюють в режимі лікарень швидкої допомоги. При цьому останнім часом відзначається тенденція до збільшення частки осіб, госпіталізованих з важкими комбінованими і множинними травмами, що в значній мірі пов`язано з ростом автотранспорту.

У структурі первинної інвалідності, тобто серед причин виходу на інвалідність, травми займають 2-е місце після серцево-судинних захворювань, складаючи до 20% всіх причин виходу на інвалідність. У структурі загальної інвалідності, тобто серед осіб, які отримали інвалідність як в цьому році, так і в попередні роки, на частку травм припадає 8-15%. Серед інвалідів від наслідків травм 60-70% складають чоловіки, причому переважають лише особи віком 30-45 років.

Ще більш високу соціально-економічну значимість набуває травматизм при вивченні причин смертності населення. Частота і питома вага смертності від травм мають в усьому світі тенденцію до збільшення і займають 3-е місце в структурі всіх причин смерті. В останні роки смертність від травм в Росії претендує навіть на 2-е місце, випереджаючи злоякісні новоутворення. Природно, рівень смертності від травматизму відрізняється в осіб різного віку. Травми є основною причиною смерті у осіб до 30 років. На частку травм і отруєнь у молодих чоловіків припадає до 60% причин смерті. Тому профілактика травматизму повинна бути предметом пильної уваги, причому не тільки медичних працівників, а й багатьох інших відомств: від служби техніки безпеки і ГИБДД до працівників шкіл і дитячих садів.

Крім профілактики травматизму органи охорони здоров`я, лікарі покликані вирішувати і другу сторону проблеми боротьби з травматизмом -раціонально організацію травматологічної допомоги. Перші самостійні травматологічні відділення були організовані в нашій країні в 1919 році за ініціативою А.Л.Поленова. Як згодом показали спеціальні дослідження в умовах надання спеціалізованої травматологічної допомоги незадовільні результати лікування ушкоджень складали 3-4%, а при лікуванні в загальнохірургічних відділеннях цей показник доходив до 35%. Організатори травматологічної допомоги цілком обгрунтовано вважають одним з основних принципів правильної організації допомоги при травмах наближення першої допомоги до місця події. Другим принципом можна вважати етапність надання допомоги при багатьох травмах. Можна виділити 4 етапи: 1-й - це перша допомога, 2-й - лікарська добольнічная допомогу, 3-й - стаціонарна і 4-й етап - відновне лікування.

Із загальної кількості потерпілих 90-95% потребують тільки в амбулаторної допомоги, а з числа осіб з травмами, які отримали стаціонарну допомогу, практично всі після виписки з лікарні направляються на амбулаторне лікування. Залежно від чисельності населення територіальна амбулаторна травматологічна допомога може бути організована по-різному. У містах з невеликою чисельністю населення потерпілі для одержання амбулаторної допомоги звертаються в хірургічні кабінети поліклініки або в години, коли поліклініка не працює, в приймальне відділення стаціонару. Така організація за цілою низкою причин не є оптимальною. Тому при наявності можливості в поліклініці виділяють окремі травматологічні прийоми - травматологічні кабінети. Правда, і спеціалізовані кабінети працюють тільки під час роботи поліклініки, тобто з 9 ранку до 21 години. Найбільш оптимальною формою організації амбулаторної травматологічної допомоги є організація травматологічних пунктів, які відкривають зазвичай при поліклініці, але можуть бути зрідка відкриті і поза поліклінікою, у пристосованому приміщенні. Важливо, щоб такий пункт працював цілодобово і цілодобово при ньому діяв рентгенівський кабінет. Часто хворі отримують там першу допомогу і направляються в стаціонар, а переважна кількість постраждалих отримують в травматологічному пункті не тільки першу кваліфіковану допомогу, а й повне лікування - до одужання, причому основна маса лікується від першої допомоги до одужання у одного і того ж лікаря. Організація травматологічних пунктів є найбільш оптимальною формою амбулаторної допомоги постраждалим з травмами. Однак відкривати травматологічні пункти можна лише в досить великих містах або адміністративних районах міст з населенням 150-200 тис.

Близько 5-10% потерпілих з травмами потребують госпіталізації. Причому в останні роки відзначається чітка тенденція до помітного збільшення цього показника. Це, як правило, найбільш важкі травми. Найбільш оптимальною організацією стаціонарної допомоги травматологічним хворим є госпіталізація їх в спеціалізовані травматологічні відділення. У таких відділеннях, по-перше, працюють фахівці-травматологи, по-друге, такі відділення краще, ніж хірургічний, оснащені необхідною апаратурою, медичною технікою.

Важливою медико-соціальним завданням є організація відновного лікування та реабілітація хворих та інвалідів внаслідок нещасних випадків.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!