Реабілітація

Реабілітація є важливою ланкою в діяльності медичних установ сучасної охорони здоров`я. Тому удосконалюється її концепція і в гінекологічній практиці. Вона відображає прагнення до якісно більш досконалої організації надання медичної допомоги не тільки з урахуванням стану біологічних функцій жіночого організму, але і оздоровчої ролі всього комплексу екологічних, соціально-гігієнічних та інших факторів.

Реабілітацію доцільно розглядати в якості так званої третинної профілактики, що має на меті попередження інвалідизації або зменшення її наслідків. Їй передують заходи вторинної та первинної профілактики. Остання проводиться до виникнення захворювання і полягає в дотриманні общегигиенических заходів і застосуванні загальнозміцнюючих засобів (неспецифічна профілактика), а також заходів, спрямованих на усунення умов, що сприяють виникненню конкретної патології (специфічна профілактика). Поняттю вторинної профілактики відповідає лікування вже виниклого захворювання і попередження більш тяжких і хронічних форм, а також ускладнень.

Профілактична спрямованість лікування гінекологічної патології передбачає здійснення раннього і точного розпізнавання хвороби і раціональної її терапії (своєчасної, етіопатогенетичної, індивідуально адаптованої і комплексної). У практичній роботі гінеколога зазначені вимоги вторинної профілактики досягаються шляхом: організації і методично правильного проведення масових профілактичних оглядів жіночого населення-здійснення суцільної диспансеризації жінок обслуговується району-забезпечення ефективної консультативної та спеціалізованої лікувальної допомоги.

Таким чином, в гінекологічній практиці правомірний лише профілактичний підхід до проблем і завдань реабілітації. Тому її ніяк не можна расматривать як тільки завершальної фази лікування або сукупності заходів, що проводяться після закінчення звичайної терапії. Реабілітаційні заходи повинні включатися в програму надання медичної допомоги з моменту встановлення гінекологічного захворювання (попередження розладів менструальної, сексуальної та репродуктивної функцій).

У повсякденній практичній діяльності з охорони здоров`я населення можна чітко розмежувати заходи профілактичного, лікувального і власне реабілітаційного характеру. Сказане особливо справедливо для гінекологічної практики, що вимагає оцінки дуже нестійких параметрів фізіологічного і патологічного перебігу всіх специфічних функцій жіночого організму. У цих умовах відмінності між названими заходами носять вельми відносний характер і стосуються в основному їх послідовності в рамках вже згадуваної ступінчастою профілактики. Зокрема, лікувальні заходи відрізняються спрямованістю на усунення конкретного захворювання, до того ж у клінічно вираженій стадії розвитку (гострої, підгострої). Для реабілітаційних заходів характерна велика їх націленість на нормалізацію гомеостазу організму в цілому (з урахуванням функцій екстрагенітальних органів), а також на відновлення його гармонії з навколишнім світом (в родині, на виробництві тощо). Крім профілактичної суті реабілітації важливо відзначити і інші принципово важливі положення, дотримання яких необхідно для забезпечення її ефективності. Серед них особливо важливим є положення про необхідність більш послідовного і більш активного використання оздоровчого потенціалу психологічних, педагогічних і соціально-гігієнічних заходів впливу, якими повинні володіти лікарі. Не менш важливим слід вважати також обов`язкову співпрацю з метою досягнення максимального реабілітаційного ефекту медичної служби з адміністративними і громадськими органами. Багатопланові реабілітаційні заходи прийнято розділяти на медичні, професійні та соціальні. Медична реабілітація гінекологічних хворих здійснюється зусиллями медичного персоналу жіночих консультацій, гінекологічних та онкологічних відділень, а також установ санаторно-курортного профілю. У випадку підготовки завдань, що стоять перед лікарями, вона включає такі різновиди терапії: етіопатогенетичну, спрямовану на максимальне збереження функцій пошкоджених органів (фармакотерапія, хірургічне втручання) - психотерапію та лікувально-охоронний режим, спрямовані на усунення пов`язаних із захворюванням несприятливих психоемоційних сдвігов- фізіотерапію, лікувальну фізкультуру, лікувальний масаж і санаторно-курортне лікування, спрямовані на усунення залишкових анатомічних змін і восст ановленіе функціональної повноцінності статевих органів.

Медична реабілітація може бути ранньою чи пізньою. Перша має на меті попередження клінічно розвинених і ускладнених форм гінекологічної патології. Вона являє собою комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на виявлення, локалізацію і якнайшвидше усунення доклінічних і ранніх клінічних форм гострих і підгострих гінекологічних захворювань. Пізня медична реабілітація гінекологічних хворих полягає в комплексному доліковуванні їх після виписки зі стаціонару, а також лікуванні жінок, які страждають хронічними гінекологічними захворюваннями. Вона має на меті попередження загострень і рецидивів захворювання, а також ліквідацію його резидуальних проявів. Пізня реабілітація стосується в основному тих хворих, які страждають захворюваннями, що ведуть до виникнення стійких анатомічних і функціональних наслідків (гінекологічні захворювання запальної, ендокринної, пухлинної природи, порушення статики статевих органів, наслідки оперативних втручань).



Ефективність здійснених в жіночій консультації реабілітаційних заходів медичного характеру залежить від дотримання наступних умов:

• чіткої організації диспансерного спостереження за хворими, що дозволяє надавати профілактичну допомогу планово і активно з урахуванням впливу факторів середовища і індивідуальних особливостей організму (факторів ризику) -

• досконалості діагностики, яка повинна забезпечити своє тимчасовість і повноту розпізнавання захворювань (особливу увагу слід приділяти впровадженню методів функціональної діагностики) -

• раціональності терапевтичних впливів, програма яких повинна відповідати вимогам індивідуалізації, профілактичної спрямованості та комплексності лікування з урахуванням єдності психоемоційних і ендокринно-соматичних функцій організму.

Ступінь реабілітаційного ефекту тісно пов`язана зі ступенем фізіологічної адекватності терапевтичних заходів і щадного відношення до структури і функцій органів організму.

У зв`язку з колективним характером всіх видів медичної праці, а також з обов`язковістю активного ставлення населення до охорони та зміцнення власного здоров`я принципи реабілітації найбільш повно вдається реалізувати в організаційних рамках так званого «терапевтичного співтовариства», який функціонує в умовах адекватної «терапевтичного середовища». Ці поняття охоплюють всю сукупність матеріально-технічних, професійно-кадрових, організаційно-методичних і морально-етичних чинників, що забезпечують ефективність і високу культуру медичної допомоги в лікувально-профілактичних установах. Необхідно підкреслити, що якість «терапевтичного середовища» та її реабілітаційний ефект багато в чому визначаються рівнем деонтологічних виховання медичного персоналу та санітарною культурою пацієнтів, про рівень якої також необхідно постійно дбати. У свою чергу висока якість медичної реабілітації є важливу передумову для подальшої успішної професійної та соціальної реабілітації. Потреба в зазначених різновидах реабілітації виникає зазвичай в тих випадках, коли спостерігається тривале чи постійне обмеження функцій статевих органів.

Після медичної реабілітації при необхідності проводяться заходи, спрямовані на відновлення професійного статусу пацієнтки. Професійна реабілітація зводиться до раціонального працевлаштування (тимчасового або постійного) відповідно до даних експертних оцінок фізичного і психологічного стану хворої, її працездатності та можливості виконувати колишню роботу. Наслідки гінекологічних захворювань, як правило, не вимагають зміни професії.

Зміст соціальної реабілітації щодо гінекологічних хворих в значній мірі співпадає з таким медичної та професійної реабілітації, оскільки метою як лікування, так і раціонального працевлаштування є досягнення максимального соціального ефекту. У зв`язку з цим слід зазначити, що поділ реабілітації на три етапи є досить відносним і основу її в гінекологічній практиці складають заходи медичного характеру. До складу їх в обов`язковому порядку повинні включатися психологічні і педагогічні впливи, метою яких є подолання пов`язаної із захворюванням психічної травми і навчання пацієнтки правильній поведінці (в родині, на виробництві, в суспільстві) з урахуванням мінливих станів менструальної і генеративної функцій організму.

Таким чином, концепція реабілітації в гінекологічної практиці повинна розглядатися як одна з найважливіших завдань на всіх рівнях надання медичної допомоги гінекологічним больним- як невід`ємний процес саногенезу (складова частина одужання і відновлення функцій) - як прогресивний організаційно-методичний підхід в здійсненні медичної діяльності працівниками лікувальних установ .

Основними організаційно-методичними принципами реалізації цієї концепції є: єдність біологічних і психотерапевтичних методів впливу-физиологичность і профілактична спрямованість лікувально-діагностичної роботи-комплексність реабілітаційних заходів-безперервність, послідовність, наступність і індивідуальний характер програм реабілітації.

У визначенні якості цих програм важлива роль належить лікарсько-трудової експертизи (ВТЕ), яка являє собою дуже відповідальний і досить складний елемент лікарської праці. У своїй діяльності в області ВТЕ дільничний акушер-гінеколог повинен керуватися такими основними положеннями: великий соціально-економічною значимістю цього виду роботи-профілактичної роллю ВТЕ- необхідністю науково обгрунтованого підходу до визначення ступеня і тривалості нетрудоспособності- необхідністю постійного лікарського (диспансерного) контролю за динамікою стану здоров`я нетрудоспособних- розумінням того, що головним завданням ВТЕ є не стільки встановлення самого факту непрацездатний ності, скільки якнайшвидше відновлення (реабілітація) здоров`я і працездатності.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!