lovmedukr.ru

Основний зміст дисертації

У плані наукового вивчення проблема суб`єктності людини стала особливо актуальною в останнє десятиліття і знайшла своє відображення в ряді сучасних досліджень (К.А.Абульханова, 1991, 2002- Л.І.Анциферова, 2000- А.А.Бодалев, 1998- В. А. Бодров, 2001- А.В. Брушлинский, 1992, 2002- Е.Н.Волкова, 1998- Л.А. Головей, 1997 А.А.Деркач, 2001- А.Л. Журавльов, 2002- Д. Н. Завалішина, 2004- В.Т.Кудрявцев, 1998- А.К. Осницький, 1996- В.А. Петровський, 1994 В.В.Селіванов, 2001- Е.А.Сергиенко, 1997 В.І. Слободчиков, 1994 і ін.). В даний час категорія суб`єктності відноситься до числа активно освоюваних психологічної наукою. Разом з тим, «кут» зору на проблему суб`єктності в сучасній психології залишається неоднозначним, що спостерігається в різному тлумаченні даного феномена. Узагальнення наявних в психології поглядів з проблеми суб`єктності дозволило виділити наступні підходи, що характеризують сучасне розуміння її сутності:

- суб`єктність як властивість особистості, психічне утворення, основу якого становить ставлення людини до себе як до діячеві, джерела продуктивної активності, що відображає розуміння власної здатності виробляти значимі перетворення в світ, інших людей, самого себе (Г.М. Анохіна, 2003 Е.Н . Волкова, 1998- С.Д. Дерябо, 2002- В.Н. Мясищев, 1995 і ін.) -

- суб`єктність як вища форма регуляції поведінки, активний прояв діяльних здібностей і діяльного ставлення людини до навколишньої дійсності, яка виступає для нього як об`єкт його перетворювальних прагнень (А.В. Брушлинский, 1991- 2002- А.К. Абульханова, 1997, 2001 В. А. Петровський, 1994 Л.І. Анциферова, 1981, 2000- А.К. Осницький, 1996- і ін.) -

- суб`єктність як центральне утворення людської суб`єктивності, як привнесення в процес пізнання і діяльності суб`єктивного (на відміну від об`єктивного), відображення упередженості і індивідуальних особливостей людини у вирішенні проблем, в проектуванні, побудові та здійсненні активності по перетворенню дійсності, а також в інтерпретації результатів діяльності ( В. І. Слободчиков, 1995 В.І. Гинецинський, 1988) -

- суб`єктність як спосіб і важлива передумова особистісно-професійного розвитку людини, високий рівень якого поєднується з позитивною Я-концепцією особистості, професійної зрілістю, відповідальним ставленням до діяльності і її результатами, активністю в самореалізації в професії (А.А. Бодальов, 1998- А. А. Деркач, 2003 В.Г. Зазикін, 2003- Н.В. Кузьміна, 1990 А.К. Маркова, 1996- В.А. Пономаренко, 1997 і ін.).

Загальним для виділених підходів є намітилася в цілому для сучасної вітчизняної психології тенденція до розуміння суб`єктності як складного психічного якості, що об`єднує різні рівні прояву активного, ініціативного, інтегративного, системного начала в людині. Сучасні варіанти розуміння суб`єктності у вітчизняній психології пов`язані з поясненням суті даного поняття як заходи становлення людини суб`єктом власної життєдіяльності (діяльності, спілкування, пізнання) і як особливим якісним рівнем розвитку його самосвідомості. У зв`язку з цим категорія суб`єктності, що є генетично вихідної по відношенню до професійної суб`єктності, може бути розглянута в широкому і вузькому сенсі слова.

У широкому розумінні вона трактується як інтегральна здатність людини, що забезпечує ініціювання та реалізацію різних видів активності в незаданій повністю системі координат, забезпечуючи за рахунок інтеграції і варіативного узгодження внутрішніх і зовнішніх умов найбільш оптимальний спосіб вирішення поставлених перед ним завдань. У вужчому розумінні суб`єктність висловлює специфічну модальність свідомості людини в його пріоритетною спрямованості до власного психічного ресурсу як фактору активно-перетворювальних впливів. Відображаючи якісні характеристики самосвідомості, вона являє своєрідний синтез установок, що визначають загальну тенденцію людини розглядати себе здатним до активно-перетворюючого впливу на об`єкт, що виділяють себе щодо об`єкта (інших суб`єктів) за критерієм визнання у себе діяльних можливостей, що ставлять в психологічному плані себе «над» цим об`єктом. Підставою для оцінки якості взаємодії з об`єктом при цьому виступає своєрідна внутрішня система відліку (як інтегрований елемент Я-концепції), що задає суб`єктивні критерії доцільності прояви і норми оцінки суб`єктної активності, а також межі відповідальності суб`єкта.

Всебічний аналіз і облік наукових підходів до розуміння сутності суб`єктності дозволили сформулювати власне визначення даного феномена: суб`єктність - це інтегральне психічне якість, що виражає усвідомлення людиною своєї здатності довільно і самостійно здійснювати значущі перетворення в об`єкті діяльності, інших людей і самому собі, тенденцію людини до ініціації активності (мотиваційний компонент) через розпізнавання підстав для її прояви в ситуаціях, що характеризуються недостатньою нормат івной визначеністю (рефлексивний компонент), здатність до оптимального погодженням внутрішнього і зовнішнього психічного ресурсу і саморегулювання власних станів і дій в процесі вирішення життєвих і професійних завдань (операційний компонент). Місце і взаємозв`язок суб`єктності з іншими категоріями психології відображена на рис. 1.

Суб`єктність в системі психологічних категорій і понять



Мал. 1.

Суб`єктність в системі психологічних категорій і понять





Екстраполяція положень суб`єктно-діяльнісної теорії (К. А. Абульханова, А.В. Брушлинский, С.Л. Рубінштейн) на різні рівні взаємодії людини з середовищем і врахування положень системного підходу до розгляду психічних явищ зумовили виділення наступних параметрів, що дозволяють здійснювати всебічне вивчення суб`єктності: а) рівень прояви (стратегічне - в масштабі життєвого шляху, і ситуативне - в рамках конкретної ситуації) - б) спрямованість (внутрішня, на себе - самоорганізація і регулювання психічних про ессов, властивостей, станів, або зовнішня - діяльнісної, соціально-комунікативний) - в) носій (індивідуум, група, спільність) - г) форма прояву (потенційна - присутнє у вигляді установок, відносин, і актуальна - виявляється у вигляді реальних дій і вчинків) - д) джерело детермінації (нормативна, наднормативна) - е) результат (особистісно і соціально позитивний або негативний).

Важливим моментом, що дозволяє розширити розуміння суб`єктності від іманентно властивою людині здатності до самодетермінації, до прояву діяльно-перетворюючої активності є виділення потенційно-статичного і дієво-реалізаційної аспектів в аналізі даної категорії. Потенційно-статичний аспект, в зв`язку з цим передбачає виділення в структурі суб`єктності суб`єктного досвіду (А.К. Осницький, 1996), системи відносин і установок (А.Г. Асмолов, 2002- В.Н. Мясищев, 1960), синтез яких в інтегрованому вигляді представлений в суб`єктній позиції (Л.І. Божович), яка задає потенційний вектор, масштаб, якість реалізації і змістовну специфіку передбачуваної суб`єктної активності, яку пов`язують з дієво-реалізаційних аспектом даної категорії.

Суб`єктна активність як спосіб зв`язку суб`єкта з дійсністю і внутрішньої самоорганізації включає в структурному відношенні такі її види, як діяльність, спілкування, пізнання, перетворення обставин життя, саморегуляцію психічних станів (К.А. Абульханова, 1991 Б.Г.Ананьев, 1977- А.К. Осницький, 1996- С.Л. Рубінштейн, 1998). У функціонально-динамічному плані суб`єктна активність проявляється в процесах самодетерминации, самоактуалізації, самовизначення, самоорганізації і структурування суб`єктом своєї діяльності, саморегулювання власних зусиль. Названі форми прояву і процеси реалізації суб`єктної активності взаємопов`язані між собою, преваліруя на різних її етапах і виступаючи умовою її недіз`юнктівності (А.В. Брушлинский, 1998).

Аналіз робіт, присвячених проблемі суб`єктності показав, що дане психічне утворення, виникаючи на певному етапі онтогенетичного розвитку людини, розвивається протягом усього життя, проявляючи себе в різних сферах, на різних рівнях взаємодії зі світом (К.А. Абульханова, 2001- Н. Х. Александрова, 2000- Б.Г. Ананьєв, 2001 Л.І. Анциферова, 1981- А.В. Брушлинский, 1992 1998- Л.С.Виготський, 1991- 1 997, Е.А. Сергієнко, 2000- В. І. Слободчиков, 1994 В.В. Селіванов, 2001- Д.І.Фельдштейн, 1969- І.С. Якиманська, 1994- і ін.). У детермінації суб`єктності задіяний комплекс взаємодіючих між собою зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають детермінаціонного специфіку конкретної соціальної ситуації розвитку (Л.С. Виготський, 1991), найважливіше місце серед яких належить власної активності суб`єкта (К.А. Абульханова, 1989).

В результаті аналізу наукової літератури узагальнені і виділені основні тенденції в розвитку суб`єктності в процесі психічного і соціального розвитку людини: зростання значущості особистісних властивостей, які сформувалися як реакції індивіда на свої власні якості і форми поведінки-посилення спрямованості до власного психічного потенціалу в складних ситуаціях взаємодії і особистісного зростання, в ситуаціях, що характеризуються нормативної невизначеністю, зростання в зв`язку з цим ролі самовизначення, саморегуляції і сам ооценкі- зростання ролі власної активності в саморозвитку людини і вибірковості його реагування на зовнішні стимули- посилення сензитивности до рефлексивного розпізнаванню підстав для прояву суб`єктної активності- розширення числа сфер, в яких проявляється суб`єктність, а також кола об`єктів, на які спрямована суб`єктна активність і складності взаємодії з ними на різних рівнях- оволодіння людиною опосередкованими, довільними способами і засобами взаємодії з предметно-соціальним оточенням - посилення інтегративності індивідуальних і суспільно продукованих ціннісних підстав, що визначають свідоме ставлення, вибір і застосування суб`єктом тих чи інших варіантів дій і поведінки.

В ході дослідження проаналізовано взаємозв`язок суб`єктності з професійним розвитком людини, виділено такі феномени і процеси, що відображають її роль в даному процесі: усвідомлення і прийняття протиріч етапів професіоналізації як специфічного завдання по саморазвітію- каталізатор позитивних професійно-особистісних ізмененій- продукування індивідуалізованих норм оцінки самоефективності в діяльності , професії, життя-«зворотне», розвиваюче вплив суб`єкта праці на профессію- інтеграція психічного ресу са людини і оточення в різних ситуаціях професійної життя-стабілізація, «утримання» людини в професії, забезпечення його професійно-психологічної безпеки та ін. Показано, що загальний напрямок розвитку суб`єктності в процесі профессіогенеза пов`язано з ускладненням об`єктів (протистоять суб`єкту) і їх якісної диференціацією , а також вдосконаленням регуляторних функцій, розширенням операциональной основи впливу на об`єкт діяльності.

Аналіз наукових підходів до розуміння суб`єктності, феноменології її прояви, взаємозв`язку з професійною діяльністю і професійним розвитком людини (В.А. Бодров, 2004- Е.Н.Волкова, 1998- Д.В. Гандер, 1997 А.А. Деркач, 2001- Д.Н. Завалішина, 2003- А.В.Зеер, 2005-. Е.А.Клімов, 2004- Т.В. Кудрявцев, 1985 А. К. Маркова, 1996- Л.М.Митина, 1998. - Ю.П.Поваренков, 1999 В.А. Пономаренко, 1997 Е.С.Романова, 1992 Ю.К. Стрєлков, 1992 В.Д.Шадріков, 1996- і ін) дозволив виділити в якості самостійного поняття професійну суб`єктність, що розглядається як вид суб`єктності, реалі уемую і розвивається за допомогою внутрішньо детермінованою активності в просторі професійної діяльності в інтересах вирішення професійних завдань і професійного саморозвитку.

З опорою на відомі теоретичні положення обгрунтована власна психологічна концепція ПС офіцерів, що містить систематизовані уявлення щодо її сутності, взаємозв`язку з професійною діяльністю і основні функції, структуру, механізми і закономірності функціонування, а також критеріїв, що дозволяють найбільш повно охарактеризувати досліджуваний феномен.

Відповідно до виробленого підходом професійна суб`єктність офіцерів розглядається як інтегральне психічне якість, засноване на позитивному самоотношении, рефлексії та визнання у себе діяльних, активно-перетворюючих можливостей в професійній сфері і досвіді офіцера, що визначає його тенденцію і здатність до ініціювання та регулювання професійної активності відповідно з внутрішніми критеріями ефективності та доцільності в ситуаціях, які передбачають певну свободу вибору і відповід нность за нього.

З опорою на дослідження проблеми суб`єктності у вітчизняній психології (О.М. Волкова, 1998- Є.П. Єрмолаєва, 2004- Т.В. Маркелова, 2000- В.В. Селіванов, 2001- А.Н. Яшкова, 2003- та ін.) виділені основні виміри ПС: індивідуально-особистісне, соціально-комунікативний і професійно-діяльнісної. Індивідуально-особистісний вимір акцентує спрямованість свідомості офіцера на оцінку і актуалізацію власного психічного ресурсу як фактора професійного та особистісного саморозвитку, самореалізації в професійній сфері. Соціально-комунікативний вимір звертає увагу на функціональність офіцера в соціальному контексті, здатність офіцера бути суб`єктом соціальних відносин, тобто їх ініціатором і «керуючим» на противагу існуванню його в системі міжособистісних відносин і професійно обумовленому взаємодії як об`єкт зовнішнього впливу. Професійно-діяльнісної вимір підкреслює обумовленість характеристик суб`єктності змістом і особливостями об`єктно-предметної сфери професійної діяльності, її умов і завдань.

Проведений аналіз військово-психологічних досліджень (Г.А.Волковіцкій, 1994- Л.Ф. Железняк, 1982- А.Г. Караяном, 2006- А.І. Китов, 1974- П.А. Корчемний, 1990 Л.Г . Лаптєв, 1995 Н.Д. Лисаков, 2002- А.Г.Маклаков, 1996- В.Г. Михайлівський, 1995- В.Ф.Перевалов, 1995- В.А.Пономаренко, 1992, 2000- і ін. ) дозволив в узагальненому вигляді представити основні особливості професійної діяльності офіцера, що зумовлюють змістовну специфіку формування та прояви ПС: пряма обумовленість цілей і змісту соціальним замовленням на «зовнішню» захист держави збройними средс твамі- інтегративний, яскраво виражений управлінський характер, специфічна спряженість правових, соціальних, психологічних, етичних аспектов- поєднання високої соціально-правової, функціональної регламентацією праці зі складністю, невизначеністю, а часто і екстремальністю умов діяльності-колективний характер праці офіцерів, включеність їх діяльності в єдиний управлінсько-технологічний цикл і т.д.

Своє специфічне вираження виділені особливості знаходять в конкретній професійно обумовленої ситуації. У психології праці та військової психології вивчення професійних ситуацій як дискретно-цілісних, закінчених епізодів діяльності (Б.Я. Шведін, 1984), у своїй сукупності становлять її функціонально-хронологічний континуум, має певну традицію (А.Я Анцупов, 1985- Л. М. Карнозова, 1991- В.Н. Князев, 1998- Г.Ю. Крилова, 2005- Е.С. Лахманскій, 1997 С.В. Маріхін, 2006- А.Н. Тарасов, 1990 А.І. Шипілов, 2000- і ін.). В ході дослідження обґрунтований і запропонований власний підхід до виділення ситуацій професійної діяльності, їх змістовної інтерпретації на основі типології позиційного взаємодії офіцера (позиції: виконавець, дослідник, управлінець, проектувальник) з об`єктом в основних видах діяльності (навчання, виховання, керівництво, управління в бою , психологічна робота, самоврядування). Даний підхід орієнтований на всебічне «вичерпування» зустрічаються в діяльності офіцера ситуацій з орієнтацією на оцінку повноти сформованості у нього системи психічного забезпечення діяльності.

З проведеного аналізу наукових робіт з військово-психологічної проблематики (n = 145) зроблено висновок про те, що висока насиченість діяльності ситуаціями з невизначеними вихідними умовами, їх стресогенний і високою відповідальністю висуває підвищені вимоги до наступних психологічних якостей офіцера, функціонально забезпечує: а) пошук і знаходження оптимального варіанту дій (системність, гнучкість, широта мислення, розвинена рефлексія) - б) здатність піти на розумний ризик і прийняти відповідальність на себе (мо тівація досягнення, внутрішній локус контролю) - в) достатню стабільність діяльності (досвід, емоційно-вольова стійкість, регулятивні можливості). Складаючи вагому частину індивідуального психічного ресурсу (А.Г. Караяном, 1998), перераховані якості дозволили окреслити можливий коло внутрішніх, психологічних передумов ПС.

У конкретній ситуації і видах діяльності офіцера ПС існує і проявляє себе як потенційна можливість і як реалізується професійна активність. У зв`язку з цим в її розгляді в структурно-динамічному відношенні виділені потенційно-статичний і дієво-реалізаційний аспекти (див. Рис. 2).

Потенційно-статичний аспект знаходить вираз у професійно обумовлених суб`єктних позиціях, якостях особистості, досвіді і відносинах офіцера, що є важливими стилеобразующими і ціннісно-орієнтують передумовами його суб`єктної активності.

В ході дослідження проблеми на основі логіко-семантичного аналізу наукової психологічної літератури (n = 127) були обгрунтовані і виділені якості, що конструюють особистісний профіль ПС офіцера: автономія і самостійність, рефлексивність, відповідальність, активність, цілісність, креативність, самоцінність. Дієво-реалізаційний аспект представлений власне суб`єктної активністю офіцера, що виконує функцію «розгортання», зовнішньої презентації суб`єктного потенціалу і розвитку ПС в цілому. Актуалізація і прояв суб`єктності у професійній ситуації забезпечується взаємопов`язаними між собою процесами самовизначення, психічного центрування і психічного інтегрування, що представляють у своїй сукупності єдиний механізм реалізації ПС.

Перетворення потенційного (суб`єктних якостей, відносин, досвіду) в реальну дію функціонально забезпечує суб`єктна позиція офіцера, що виражає стильові і змістовні характеристики потенційної суб`єктної активності, її логіко-смислове впорядкованість і векторну спрямованість в контексті прогнозованої динаміки розвитку ситуації. Вона є результатом актуалізації професійної Я-концепції і досвіду офіцера стосовно конкретної ситуації, а за своєю формою інструментальне «розгортання» отримує у вигляді прийнятого офіцером управлінського рішення, що є ключовим моментом діяльності офіцера, психологічно встановлює межі його відповідальності як суб`єкта діяльності-визначального алгоритм військово -Професійний взаємодії різних суб`єктів і виступає способом узгодження внутрішніх і зовнішніх умов в інтересу х рішення професійно обумовлених завдань.

Професійна Я-концепція, об`єднуючи в своєму складі Я-образ, самооцінку і самоставлення, концептуальну модель професії і професіонала, систему інтенцій щодо свого професійного майбутнього, служить своєрідною мотиваційно-орієнтовною системою, яка визначає спрямованість, інтенсивність і змістовну специфіку прояви ПС.

Професійний суб`єктний досвід представляє системне психічне утворення, що сформувалося в процесі діяльності як результат самодетермініруемой активності офіцера в умовах відносної свободи у виборі способів дій, покликане забезпечити стійке відтворення основних якісних характеристик цієї діяльності за рахунок актуалізації функціонально сформованих і усталених компонентів індивідуального психічного ресурсу.

Модель професійної суб`єктності офіцерів ЗС РФ



Мал. 2.

Модель професійної суб`єктності офіцерів ЗС РФ





Результати проведеного аналізу військово-психологічних досліджень (А.В. Бєлоусов, 2007- Г.В. Гнєздилов, 1989- С.І.Жуковскій, 1998- Е.С. Лахманскій, 1997 В.А. Пономаренко, 2000- І. О. Соловйов, 2001- А.Ю. Федотов, 1995 і ін.) свідчать про пріоритетність внутрішньої системи критеріїв ситуації у офіцерів, до якої вони звертаються, стикаючись з необхідністю вирішення різноманітних завдань діяльності, що підкреслює важливу роль професійного суб`єктного досвіду, що містить ціннісно-операціональні інваріанти такого рішення. Відсутність в суб`єктному досвіді варіантів вирішення аналогічних проблем автоматично підвищує для офіцера проблемність, труднощі даних завдань і ситуацій, веде до помилок і неправильних дій, підвищеним психофізичних витрат.

Таблиця 1.

Психологічна структура професійної суб`єктності офіцерів

і методи її вивчення





Психологічна структура професійної суб`єктності офіцерів і методи її вивчення



Уточнення теоретичних передумов про сутність і особливості ПС офіцерів дозволило здійснити розробку і проведення емпіричного дослідження (2002-2006 рр.). Його загальна схема, співвідноситься з завданнями та висунутою гіпотезою, передбачала виявлення рівня розвитку і типологічних особливостей ПС у офіцерів різних посадових профілів (командного, соціально-педагогічного та інженерно-технічного), визначення характеру її взаємозв`язку з ефективністю діяльності, а також виявлення умов, що забезпечують розвиток ПС. Відповідно, рівень розвитку ПС представляв залежну змінну, а групи умов (внутрішніх і зовнішніх) - незалежну змінну.

Реалізацію завдань дослідження забезпечувало послідовне проведення констатуючого і формуючого експерименту. Структурні елементи ПС і методи їх вивчення представлені в таблиці 1. Вибірка беруть участь в емпіричному дослідженні випробовуваних (всього 435 офіцерів, середній вік - 33,7 року) була побудована на квотній основі, що враховує процентне співвідношення офіцерів у генеральній сукупності офіцерів різних видів ЗС і посадових профілів. Представництво за видами Збройних Сил: Сухопутні війська - 54%, ВПС - 18%, ВМФ - 12%, РВСН - 16%.

В рамках експерименту, що констатує були здійснені такі дослідницькі, дії, спрямовані на рішення висунутих завдань і гіпотез дослідження.

Рішення завдання виявлення структури ПС, здійснювалося за допомогою факторного аналізу. З цією метою спочатку була вивчена індивідуальна міра вираженості показників ПС, коло яких попередньо було визначено в результаті теоретичного аналізу проблеми. Перевірка отриманого розподілу на нормальність (застосовувався статистичний критерій нормальності Колмогорова-Смирнова) дала позитивні результати. В результаті виділено три основні чинники (частка накопиченої дисперсії - 79,2%): мотиваційний, операційний і рефлексивний.

Таблиця 2.



Факторні навантаження змінних

(Показників професійної суб`єктності)





Факторні навантаження змінних

Відео: автореферат кандидатської дисертації кандидатська дисертація написати дисертацію



З урахуванням отриманої структури і результатів теоретичного аналізу проблеми пропонується наступне розуміння функціональної ролі виділених факторів. Мотиваційний фактор (фактор 1) - характеризує енергетично-активаційну функцію суб`єктності, висловлює тенденцію до особистісної залученості в процес діяльності, прагнення офіцера до реалізації ініціативних і відповідальних професійних дій, надання позитивно-мобілізуючого впливу на інших суб`єктів, а також ступінь позитивності самовідносини себе як суб`єкта професійної діяльності. Операціональні фактор (фактор 2) - відображає здатність офіцера до узгодження зовнішнього і внутрішнього ресурсу, їх функціональне об`єднання в інтересах реалізації найбільш оптимального способу дій-забезпечує інтеграцію і саморегуляцію різних психологічних подсістем- забезпечує стабільність поведінки і діяльності, збереження їх характеру при зміні, ускладненні умов , а також практичне перетворення об`єкта. Рефлексивний фактор (фактор 3) - забезпечує самооцінку відповідності професійно-психологічного потенціалу нормам професії і цілям саморазвітія- формування самовідносини себе як професіонала і суб`єкта різних видів діяльності-побудова індивідуалізованої системи вимог і критеріїв до якості професійної діяльності.

Аналіз вираженості даних чинників в структурі ПС у офіцерів різних профілів показав суттєві відмінності (див. Рис. 3). Так, загальний рівень ПС виявився вищим у офіцерів командного профілю. При цьому більш високий рівень вираженості рефлексивного компонента виявлено у офіцерів педагогічного профілю, мотиваційного компонента - у офіцерів командного профілю, операційного компонента - у офіцерів органів виховної роботи.



Структурний співвідношення компонентів професійної суб`єктності у офіцерів різних посадових профілів





Мал. 3.

Структурний співвідношення компонентів професійної суб`єктності

у офіцерів різних посадових профілів



Порівняльний аналіз внутрішньої узгодженості між компонентами ПС у офіцерів різних профілів дозволяє констатувати, що найбільш узгодженої є структура ПС у офіцерів виховного профілю (r = 0,59), потім інженерно-технічного (r = 0,45), і потім командного (r = 0,35). В контексті висунутого припущення про оптимум суб`єктності логічно припустити, що у офіцерів командного профілю більшою мірою прогнозовані різного роду слідства його порушення в реальному професійно-службовому поведінці.

У конфігурації загального профілю ПС у офіцерів зазначених категорій також виявлені істотні відмінності, що цілком зрозуміло специфікою змісту їх професійної діяльності. Так, офіцери командного профілю, в діяльності яких превалює функції мотивування і соорганізаціі діяльності виконавців, помітно перевершують інших по змінної «активність». Офіцери педагогічного профілю «поступаються» іншим за якістю «відповідальність», а офіцери інженерно-технічного профілю - по змінної «активність», що може бути пояснено їх орієнтацією на другорядну роль в службово-посадової ієрархії, що перерозподіляє в свідомості офіцера відповідальність в сторону вищого начальника (Л. Кузнецов, 1989), а також більш типізованим характером повсякденних дій. Звертає на себе увагу досить низький рівень вираженості творчого начала в профілі ПС всіх категорій офіцерів, який пояснюється сильним впливом орієнтації офіцерів на дотримання професійних алгоритмів поведінки і дій, що мають нормативний статус, а також не дуже високий рівень автономності, що свідчить про відсутність вираженої тенденції до самостійних діям у складній обстановці.

Рішення завдання виявлення типології ПС у офіцерів здійснювалося за допомогою застосування кластерного аналізу. З цією метою використовувалися результати, отримані за допомогою спеціально розробленого опитувальника «Професійна суб`єктність», що включає 63 пункти-твердження, що дозволяє виявляти особистісний профіль ПС і потім класифікувати випробовуваних в залежності від вираженості тих чи інших суб`єктних якостей. Результати кластерного аналізу дозволили виділити три типи офіцерів, що характеризуються різним профілем ПС і домінуванням в ньому різних змінних: 1) відповідально-активний (25%) - 2) ціннісно-самодостатній (18%) - 3) виконавський (57%). Більш високий рівень суб`єктних характеристик при провідній ролі мотиваційного компонента виявлено у офіцерів першого типу (відповідально-активний), профіль ПС ціннісно-самодостатнього типу - найбільш неоднорідний, а профіль ПС виконавської типу є найбільш плавним, поступаючись за рівнем розвитку, що входять в нього змінних, іншим типам.

Рішення завдання виявлення взаємозв`язку рівня розвитку ПС офіцерів з ефективністю їх діяльності здійснювалось методом кореляційного аналізу відповідних змінних. Результати свідчать (див. Табл. 3), що ПС позитивно корелює з ефективністю діяльності і ще більшою мірою - з професійною компетентністю офіцерів, що підкреслює роль ПС як важливого фактора їх професійної успішності. Найбільш тісні взаємозв`язки з ефективністю діяльності і професійною компетентністю виявлені у офіцерів, що відносяться до відповідально-активного типу. Ціннісно-самодостатній тип ПС в меншій мірі взаємопов`язаний з ефективністю діяльності, ніж інші типи, однак, його взаємозв`язок з професійною компетентністю досить висока. У офіцерів, що належать до виконавського типу, на відміну від інших, взаємозв`язок ПС більш виражена з ефективністю діяльності, ніж з професійною компетентністю.

Таблиця 3.



Взаємозв`язок рівня виразності і типів професійної суб`єктності

з ефективністю діяльності і професійною компетентністю офіцерів

(Коефіцієнт лінійної кореляції pxy Пірсона, plt; 0,01)



Взаємозв`язок рівня виразності і типів професійної суб`єктності з ефективністю діяльності і професійною компетентністю офіцерів



Для вивчення параметрів, що характеризують суб`єктну активність офіцерів в конкретній ситуації, застосовувався метод критичних інцидентів, що дозволяє оцінити якість прийняття управлінського рішення, що містить модель передбачуваних дій офіцера і організованих ним осіб. З цієї точки зору передбачалося, що принципові орієнтири суб`єктної активності закріплені в суб`єктній позиції офіцера, що інтегрує елементи його суб`єктних досвіду, відносин і якостей, екстраполяція яких на ситуативний контекст знаходить вираз у прийнятому їм управлінському рішенні.

Були використані ситуації (всього 14), характерні для різних видів професійної діяльності офіцера, що містять елементи колізій морально-етичних, адміністративно-правових, субординаційних аспектів. Прийняте офіцером рішення містилося письмово на спеціальному бланку, змістовні аспекти якого оцінювалися за такими параметрами: 1) авторство (самостійність аналізу ситуації і ініціатива в ухваленні рішення) - 2) позиційні (уявлення про своє місце, ролі у вирішенні професійної завдання - в центрі, на периферії, бачення відповідальності за процес і результат діяльності) - 3) рефлексивність (обумовленість рішення попередніми детальним аналізом ситуації) і спрямованість управлінського рішення-4) оптимальність узгодження компонентів внутрішнього і зовнішнього психічного ресурсів з точки зору довгострокової перспективи і обліку соціальної прийнятності цілей, способів і засобів їх досягнення.

Результати показали, що найбільшою мірою рівень потенційної суб`єктності корелює з рівнем суб`єктної активності у офіцерів виконавської типу, а найбільш високі показники за всіма параметрами суб`єктної активності виявлено у офіцерів, які належать до відповідально-активного типу. Загальний рівень кореляції суб`єктної активності з потенційною суб`єктність (суб`єктними якостями) для всіх випробовуваних становить r = 0,51 (при plt; 0,01), що свідчить про високо ймовірне прояві суб`єктності в реальному поведінці і діяльності офіцера (див. Табл. 4) .

Таблиця 4.



Характеристика суб`єктної активності офіцерів різних типів

в ситуації прийняття управлінського рішення





Характеристика суб`єктної активності офіцерів різних типів в ситуації прийняття управлінського рішення

Відео: автореферат кандидатської дисертації дисертація замовити вимоги до дисертацій вак



Разом з тим, неоднорідний позиційний профіль суб`єктної активності у всіх груп офіцерів показує, що суб`єктність як тенденція більшою мірою проявляє себе в процесах самодетерминации (авторство) і психічного центрування (позиційні) і в меншій мірі - в процесах самовизначення (рефлексивність) і психічного інтегрування (оптимальність). Це може бути пояснено тим, що на характер реалізації даних процесів впливають і інші змінні, зокрема, рівень професійної компетентності і досвід діяльності офіцера.

Виявлення характеру суб`єктної активності було доповнено якісним аналізом її типології, в основу якої були покладені два параметра (Є. Маркова, 2003): а) інтраіндивідуальний параметр - відношення до прийняття ситуації (безумовне прийняття ситуації, решенческая активність - уникнення ситуації, відмова від її прийняття) - б) інтеріндивідуального параметр -специфіка взаємодії керівника з підлеглими (директивність - лібералізм). Визначення ступеня вираженості кожного з параметрів здійснювалося за допомогою контент-аналізу ключових виразів в описі прийнятого офіцером рішення. Ступінь вираженості параметра оцінювалася за чотирма градаціях ознаки: 3 бали - виражений чітко, 2 швидше виражений, ніж ні-1 - скоріше не виражений, 0 - не виражений.

Результати якісного аналізу типологічних особливостей ПС дозволяють скласти узагальнені портрети офіцерів кожного з трьох типів (див. Табл. 5).

Виявлення динаміки ПС було вивчати зміни рівня розвитку структурних компонентів ПС і характеру взаємозв`язків між ними. Як аналізованого динамічного тимчасового відрізка виступав різний стаж військової служби за контрактом на офіцерських посадах. Всього було виділено три категорії офіцерів: 1 група - термін служби за контрактом до 10 років (45%), 2 група - 10-20 років (29%), третя група - понад 20 років (26%).



Таблиця 5.



Характеристика офіцерів з різними типами професійної суб`єктності





Характеристика офіцерів з різними типами професійної суб`єктності



Виявлено, що зі збільшенням стажу військової служби загальний рівень ПС зростає (в балах: в 1 групі - 0,31- у 2 групі - 0,36- в 3 групі - 0,38). Найбільше зростання зафіксовано по змінним «цілісність», «рефлексивність», «відповідальність», а також (меншою мірою) - «активність» і «автономність». Найбільш помітні зміни в суб`єктних характеристиках у офіцерів відбуваються в перші десять років військової служби. Аналіз динаміки структурної ієрархії компонентів ПС показує, що на кожному з етапів військової служби лідируючої є роль або рефлексивного (1 і 3 етап), або мотиваційного (2 етап) компонентів, що обумовлюють розвиток операційного компонента.

Це дозволило зробити висновок про те, що розвиток регулятивної функції ПС, що забезпечує цілісно-варіативної вплив на об`єкт, обумовлено енергетізірующім впливом мотиваційного компонента, що забезпечує особистісну залученість офіцера в процес діяльності, а також попередніми формуванням досить повних уявлень про професійну діяльність як просторі для реалізації своїх діяльно-перетворювальних можливостей, і про себе як її суб`єкта, що є функцією рефлексивного компонента. З цього випливає, що діяльну прояв ПС певною мірою обмежена рамками розвитку суб`єктного потенціалу, який передбачає високий рівень розвитку професійної самосвідомості і позитивне самоставлення. У зв`язку з цим розвиток суб`єктного досвіду, що інтегрує у вигляді особливих ціннісно-смислових і операціональних структур (хронотопом) узагальнені алгоритми професійно-рольової поведінки в різних ситуаціях, представляє істотний потенціал для підвищення професійної успішності офіцера і розвитку ПС в цілому.

В ході аналізу динаміки ПС офіцерів виявлено посилення структурних взаємозв`язків між її окремими складовими, що свідчить про стабілізацію та зміцнення в цілому суб`єктної тенденції і зменшенні диспропорцій у розвитку окремих суб`єктних якостей. Це наочно демонструється збільшенням числа значущих кореляцій між аналізованими змінними (1 етап - 6 2 етап - 11-3 етап - 21), а також посиленням тісноти інтеркорреляціонних зв`язків між ними (в 1 групі - r = 0,294, у 2 групі - r = 0,524, в 3 групі - r = 0,857).

Подальший аналіз був присвячений виявленню системи внутрішніх і зовнішніх умов, що впливають на рівень розвитку ПС. Потенційне коло таких умов було окреслено в ході теоретичного аналізу. Проведене за допомогою кореляційного аналізу, вивчення обумовленості внутрішніми і зовнішніми умовами загального рівня розвитку ПС і її структурних компонентів показало істотну ступінь взаємозв`язку різних умов з ПС. Загальна характеристика виявлених взаємозв`язків (при p = 0,01) відображена в таблиці 6.

Виявлено, що характер взаємозв`язку окремих зовнішніх умов з показниками суб`єктності змінюється в значному діапазоні (від негативного до позитивного). Так, висока технологічна регламентація діяльності, позитивно корелюючи з рефлексивним компонентом (r = 0,22), має негативні кореляції практично з усіма змінними, що відносяться до двох інших компонентів ПС (мотиваційному, операциональному). Неоднозначною є і взаємозв`язок з компонентами ПС двох інших змінних, що характеризують зовнішні умови - «невизначеність діяльності» та «нормативна відповідальність». Виходячи з отриманих даних, зроблено висновок про те, що підвищення нормативності діяльності і «зовнішнього» попиту за передбачуваний результат піддає фрустрирующие впливу такі елементи ПС, як «активність», «відповідальність», «цілісність» і «творчість». Тобто в умовах жорсткого контролю і приписів діяльнісного алгоритму, офіцер «дрейфує» в сторону виконавської позиції, намагаючись застосовувати апробовані раніше і знайшли закріплення в особистому досвіді, способи діяльності та службової поведінки. У зв`язку з цим значущим умовою розвитку ПС є оптимальне співвідношення суто виконавчих і ініціативних дій офіцера в професійній кооперації, заохочення його ініціативи і самостійності, а також нормативна регламентація необхідності прояви суб`єктної активності в різних ситуаціях діяльності.

Таблиця 6.

Взаємозв`язок структурно-функціональних компонентів професійної суб`єктності з внутрішніми і зовнішніми умовами





Взаємозв`язок структурно-функціональних компонентів професійної суб`єктності з внутрішніми і зовнішніми умовами



Яка Формує експеримент проводився з метою перевірки припущення про те, що розвиток функціонально-психологічної структури ПС можливо в умовах професійно орієнтованого тренінгового комплексу, що включає релевантні характеру компонентів ПС процедури і прийоми.

Загальна тривалість формуючого експерименту склала два місяці. У ньому брали участь офіцери, які проходили навчання на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового університету МО РФ, а також Загальновійськовий академії ЗС РФ (всього 42 чол.). Було створено дві експериментальні групи (1 ЕГ - 20 чол, 2 ЕГ - 22 чол.). Для перевірки і порівняння ефективності, що використовуються під час експерименту методик і процедур, вхідного і вихідного тестування піддавалися офіцери, що входили в контрольну групу (40 осіб). Експеримент був організований по квазіекспериментального плану (по Д.Т.Кемпбеллу) без рандомізації груп, що передбачає вхідний і вихідний тестування і має такий вигляд:



експериментальна група (ЕГ1) О1 Х О2

експериментальна група (ЕГ2) О3 Х О4

контрольна група (кг1) ПРО5 ПРО6



В якості залежної змінної виступали показники, що характеризують рівень розвитку ПС. В якості незалежної змінної виступала сукупність процедур, об`єднаних в рамках розвиваючої тренінгової роботи в єдиний методичний комплекс, що забезпечують цілеспрямований вплив на структурні компоненти ПС. Методичними засобами розвитку компонентів ПС виступали: а) інформаційно-осведомітельний комплекс-б) блок тренінгових процедур (організаційно-діяльнісна гра, тренінги - мотиваційний, операційний, рефлексивний) - в) методичний комплекс психологічного і психофізіологічного забезпечення.

Аналіз результатів, отриманих після проведення експерименту, дозволяє говорити про його високу ефективність. По кожній експериментальної і контрольної групи аналізувалася динаміка рівнів вираженості суб`єктних якостей, а також динаміка взаємозв`язків між структурними компонентами ПС, включаючи аналіз співвідношення її потенційного і динамічного аспектів. Статистично значимі відмінності отримані за більшістю показників, що включають як дані самооцінки, так і результати експертного оцінювання і тестування. Порівняння отриманих результатів в ЕГ і КГ свідчить про значні відмінності по оцінюваним показниками між ними (див. Таблицю 7).

Таблиця 7.



Порівняльний аналіз показників ПС в експериментальній (ЕГ) і контрольної (КГ) групах до- і після проведення формуючого експерименту

Відео: написати дисертацію





Порівняльний аналіз показників ПС в експериментальній (ЕГ) і контрольної (КГ) групах до- і після проведення формуючого експерименту



Аналіз ходу і результатів експериментальної роботи показав, що трансформації суб`єктності як потенційного якості в суб`єктну активність сприяють такі умови, що забезпечуються в ході експериментальної роботи: відтворення професійно-діяльнісного контексту, варіативність моделювання ситуацій, що забезпечують багатопозиційними діяння випробовуваних в зовнішньому і внутрішньому плані-активність обучаемих- системність, що припускає вплив релевантними формами і засобами на всі компоненти ПС включенням е рефлексивних процедур процесуального і результативного характеру в процес групового обсужденія- забезпечення особистісної значущості сприйманого контексту модельованих сітуацій- суб`єктно-орієнтоване взаємодія, що враховує наявність активного початку, потенційних можливостей саморозвитку у кожного офіцера облік наявності в суб`єктному досвіді офіцера ефективних інваріантів рішення модельованих вході тренінгу завдань .

Виявлені в ході дослідження «пріоритетні» взаємозв`язку між різними групами умов і ПС, вивчення її динаміки, а також апробовані в ході формуючого експерименту технології, дозволили обґрунтувати цілі, завдання, змістовні та організаційно-технологічні особливості психологічного супроводу як розвиваючого фактора щодо ПС офіцерів. Основний зміст психологічного супроводу, реалізованого на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях, комплексируется в рамках мотиваційного, рефлексивного і операционального напрямків, які передбачають реалізацію наступних завдань:

1. Рефлексивне напрямок передбачає: а) надання допомоги офіцерам в самопізнанні, усвідомленні свого "Я", побудові цілісної і несуперечливої професійної Я-концепціі- б) вивчення та розвиток уявлень про професійну діяльність як просторі для реалізації діяльно-перетворювальних можливостей, про можливості самореалізації у військово-професійної сфері-в) розвиток індивідуалізованої системи критеріїв як фактора самовизначення в ситуації нормативної неопределенності- г) розвиток навичок самооцінки відповід етствія власного професійно-психологічного потенціалу нормам професії і цілям саморазвітія- д) розвиток психологічної спостережливості, здатності розуміти іншого людини-сприяння усвідомленню свого впливу на відносини з іншими людьми.

2. Мотиваційний напрям передбачає: а) сприяння формуванню позитивного самоставлення, корекція негативної самооценкі- б) розвиток ініціативи як стійкої особистісної тенденції-в) розвиток мотивації досягнення, формування і стимулювання потреби в професійному та особистісному саморозвитку, до підвищення соціального і професійного статуса- г ) формування почуття особистісної причинності, розвиток відповідальності-д) вивчення та розвиток ціннісно-змістовних орієнтирів професійної кар`єри і личност ого зростання офіцера, які виступають для нього в ролі стабілізуючого фактора «утримання» в професії.

3. операциональному напрямок забезпечує: а) розширення професійної інформаційної основи, сприяння оволодінню різними професійними позіціямі- б) розвиток навичок впевненої поведінки, навчання офіцерів способам самоорганізації і саморегуляції своєї поведінки в складних умовах і ситуаціях діяльності-в) розвиток здатності до вироблення і самостійного прийняття ефективних управлінських рішень-г) заохочення і розвиток творчого ставлення до виконання службових обов`язків, привнесення інновацій- д) разв ітіе навичок і умінь ефективного професійного взаємодії з військовослужбовцями, надання на них позитивно-мобілізуючого впливу.

У руслі заходів, спрямованих на вдосконалення психолого-педагогічних умов професійної підготовки офіцерів, обгрунтовані вимоги до побудови освітнього процесу з урахуванням підвищення функціональності основних компонентів освітнього середовища вузу (соціального, псіхоергономіческого, псіходідактіческого), а також організаційно-методичні аспекти діяльнісної-ситуативного методу навчання, що складається в проектуванні та моделюванні варіативної архітектоніки професійно обумовлених ситуацій та про беспечівает освоєння «операционального» змісту професійної діяльності в тісній зв`язці з її ціннісно-смисловим контекстом.

Проведене дослідження показало, що висунута гіпотеза знайшла своє підтвердження, поставлені завдання вирішені, що дозволило сформулювати основні теоретичні висновки і запропонувати практичні рекомендації.

В ході дослідження обгрунтовані сутність, структура і механізми функціонування ПС. Виявлено, що динаміка розвитку ПС офіцерів характеризується посиленням взаємозв`язку її структурних компонентів (мотиваційного, рефлексивного, операционального), що сприяє посиленню і стабілізації тенденцій автономності, рефлексивності, оптимальності і творчості в професійній поведінці офіцера.

Показано, що рівень розвитку ПС, її структурна композиція і індивідуальні прояви у офіцерів різного посадового профілю опосередковані специфікою їх діяльності, змістом і типом професійної Я-концепції, рівнем розвитку ряду психічних і особистісних якостей. При цьому існують організаційно-діяльні і власне психологічні передумови і перешкоди в розвитку ПС офіцерів в умовах військово-організаційної системи, облік яких дозволить оптимізувати цей процес.

Результати дослідження свідчать, що рівень розвитку ПС значної частини офіцерів не відповідає рівню складності, розв`язуваних ними завдань. Це підтверджується даними щодо загального рівня розвитку ПС у офіцерів. Так, лише 27% військовослужбовців віднесені до «високого» рівнем розвитку ПС, що характеризується високою взаємозв`язком з ефективністю діяльності, відсутністю виражених диспропорцій у розвитку окремих суб`єктних якостей. Крім того, виявлено, що 57% офіцерів належать до «виконавській» типу ПС, що демонструють стратегію «психічного енергозбереження», не поспішаючи займати ключову роль в ситуаціях, що вимагають прийняття відповідальних і самостійних управлінських рішень. Недостатня розвиненість суб`єктних якостей ускладнює вироблення ефективних патернів професійної поведінки, орієнтирів у своєму професійно-особистісному розвитку, встановленні конгруентних взаємин з іншими суб`єктами військової діяльності. У багатьох випадках це супроводжується прагненням «обійти» незручні для себе ситуації діяльності, що неминуче веде до звуження сфери професійної активності, а нерідко і зриву у виконанні відповідальних завдань діяльності.

Основні напрямки вдосконалення ПС (рефлексивне, мотиваційний, операциональное) орієнтовані на підвищення загальної функціональності кожного із структурних компонентів і суб`єктності в цілому за рахунок цілеспрямованого і варіативного в технологічному і організаційному плані впливу на її елементи (суб`єктний досвід, відносини, мотиваційні, регуляційні і рефлексивні механізми і здатності), з огляду на профіль офіцерських посад.

Важливим фактором розвитку ПС офіцерів розглядається психологічний супровід цього процесу, що припускає комплексну реалізацію в діяльності його суб`єктів дослідницько-діагностичної, проектувальної, управлінської функцій. В організаційному плані реалізовані в межах виділених напрямків заходи психологічного супроводу офіцерів - з огляду на диференційований підхід до оцінки масштабу і характеру формованої і розвивається суб`єктності офіцерів різних рівнів - повинні комплексіроваться в рамках основних рівнів військово-організаційної системи: стратегічного, оперативного, тактичного.

Ефективність розвитку ПС в умовах професійного навчання обумовлена створенням у військовому вузі розвиваючої освітнього середовища як особливого багатовимірного простору, що виконує функцію внешнересурсного забезпечення у вигляді повсякденному трансляції відповідних когнітивних і ціннісно-смислових орієнтирів і об`єднує соціальний, псіходідактіческій і псіхоергономіческій компоненти. У своїй взаємодії дані компоненти покликані забезпечити комплексне синергетичний вплив на особистість учня як майбутнього суб`єкта професійної діяльності та власного професійно-особистісного розвитку.

Дієвим методом розвитку ПС виступає апробований в ході експерименту і реалізації авторських курсів зі слухачами та курсантами діяльнісної-ситуативний метод навчання. Новизна методу полягає в завчасному, що має системний характер впливів на елементи суб`єктного потенціалу офіцера, покликаних сформувати адекватні завданням майбутньої діяльності стійкі суб`єктні позиції (суб`єкт військово-соціальної взаємодії, суб`єкт прийняття рішення, суб`єкт управління діяльністю підлеглих, суб`єкт самоврядування і саморозвитку), що забезпечують об`єктивний аналіз офіцером професійно обумовлених ситуацій і відповідально-активна поведінка в них.

В цілому теоретико-методологічні висновки і практичні результати свідчать про перспективність нового наукового напрямку - псіхологііПС в умовах функціонування військової організації. Перспективними напрямками подальших досліджень можуть бути: вивчення розвивального впливу сучасного соціального середовища на формування ПС військових кадров- розробка науково-обґрунтованої концепції військової освіти з урахуванням суб`єктної парадигми формування особистості офіцера розробка інноваційних технологій розвитку ПС військових кадров- обгрунтування шляхів профілактики деформацій ПС офіцерів.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;
Поділитися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Схожі
» » Основний зміст дисертації