Особливості дослідження системи органів дихання

Дихання - єдиний процес, здійснюваний цілісним організмом. Процес дихання складається з трьох нерозривних ланок: а) зовнішнього дихання або газообміну між зовнішнім середовищем і кров`ю легеневих капілярів, що відбувається в легких- б) перенесення газів, здійснюваного системами кровообігу і крові-в) внутрішнього (тканинного) дихання, тобто газообміну між кров`ю і кліткою, в процесі якого клітини споживають кисень і виділяють вуглекислоту.

Працездатність людини визначається в основному тим, яка кількість кисню надійшло із зовнішнього повітря в кров легеневих капілярів і доставлено в тканини і клітини організму. Ці процеси здійснюються серцево-судинною системою і системою органів дихання. Наприклад, при серцевій недостатності настає задишка, при недостатності кисню в атмосферному повітрі (наприклад, на висотах) збільшується кількість еритроцитів - переносників кисню, при захворюваннях легенів настає тахікардія.

При дослідженні дихальної системи користуються різними інструментальними методами, в тому числі визначенням дихальних обсягів - частоти, глибини ритму дихання, життєвої ємності легень, витривалості дихальних м`язів і ін. Життєва ємність легенів є показником функціональних можливостей системи органів дихання у даної людини. Порівняння фактичної величини ЖЕЛ з належною дозволяє оцінити морфологічні та функціональні можливості легких.

Деякі зміни функції зовнішнього дихання, механізми адаптації до дії будь-яких чинників можуть виявлятися лише при використанні спеціальних проб або навантажень, які отримали назву «функціональні легеневі проби». З їх допомогою можна виявити приховані форми серцево-легеневої недостатності, що не виявляються при звичайних дослідженнях.

Для дослідження і оцінки функціонального стану системи органів дихання, виявлення її функціональних резервів і прихованих патологічних порушень проводять функціональні проби з навантаженням. Як навантаження використовують тести з затримкою дихання. Переносимість проб із затримкою дихання відображає функціональний стан серцево-судинної і дихальних систем. В процесі затримки дихання в крові зростає вміст вуглекислого газу. В умовах нормального спокійного дихання вдих слід при 4% змісті двоокису вуглецю в крові. З огляду на, що основною функцією системи зовнішнього дихання є підтримання нормального рівня насичення артеріальної крові киснем, підвищення вмісту вуглекислого газу в крові до 5-7% викликає примусовий вдих. Чим триваліше час затримки дихання, тим вище здатність серцево-судинної і дихальних систем забезпечувати видалення з організму утворюється вуглекислий газ, вище їх функціональні можливості. При захворюваннях органів кровообігу і дихання, анеміях тривалість затримки дихання зменшується. Для оцінки рівня здоров`я людини запропоновано тривалість довільної затримки дихання на спокійному видиху порівнювати з можливостями обмінних процесів в організмі (таблиця 3).

Таблиця 3

СТАН ОРГАНІЗМУ ЗАЛЕЖНО ВІД ЗМІСТУ СО2 В

Альвеолярного повітря ПРИ МАКСИМАЛЬНО МОЖЛИВОЇ

ЗАТРИМКИ ДИХАННЯ

Відео: Дослідження органів дихання, каф ПВБ, Омськ, 2013

Найбільш поширеними функціональними пробами системи органів дихання є проби Штанге і зрозумів. Ці проби дозволяють виявити стійкість організму до надлишку вуглекислого газу по тривалості затримки дихання на вдиху (проба Штанге) і видиху (проба зметикували). Проби можуть бути використані при дослідженні системи органів дихання як у дорослих, так і у дітей. Здорові дорослі нетреновані люди затримують дихання на вдиху протягом 40 - 50 секунд, діти в 6 років - 16 с, 8 років - 32 с, 10 років - 39 с, 12 років - 42, в 13 років - 39 с.

Дорослі здорові нетреновані люди можуть затримувати дихання на видиху 20-30 с, спортсмени - 30-90 с, здорові діти і підлітки - 12-13 с.

Проведення проби Серкина і аналіз отриманих результатів дозволяє за станом кардіо-респіраторної системи виявити категорію осіб (здорові треновані, здорові нетреновані, особи з прихованою недостатністю кровообігу) до якої відносяться обстежувані. Дана проба включає три фази і дозволяє визначити тривалість затримки дихання на вдиху в стані спокою, після функціонального навантаження (двадцяти присідань за 30 с), і виявити характер відновлення тривалості затримки дихання після відпочинку. На основі порівняння досліджуваних показників з нормальними значеннями для різних груп осіб обстежуваного відносять до однієї з цих груп. При виконанні фізичної роботи збільшується потреба організму в кисні і скорочується тривалість затримки дихання на вдиху. При фізичному навантаженні задоволення потреби організму в кисні здійснюється за рахунок включення пристосувальнихмеханізмів: досить швидко і адекватно потужності навантаження збільшується хвилинний обсяг дихання і хвилинний об`єм крові. Швидке повернення їх до вихідного рівня в період відновлення (відпочинку) свідчить про хороший стан серцево-судинної і дихальних систем. При недостатності цих систем відзначається більше збільшення хвилинного обсягу дихання, повільне і недостатнє збільшення споживання кисню, незначне зростання дихального коефіцієнта (відношення обсягу видихається вуглекислого газу до об`єму споживаного кисню). Оскільки межі функціональних можливостей зовнішнього дихання значно ширше, ніж системи кровообігу, то збільшення періоду відновлення свідчить, перш за все, про неповноцінність системи кровообігу.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!