Організація медичної допомоги працівникам промислових підприємств

Історія організації медичної допомоги на підприємствах сягає корінням часів земської медицини. В її завдання входило медичне забезпечення населення не тільки за місцем проживання, а й на зароджуються заводах і фабриках. При багатьох з них були створені лікарняні каси, які фінансували надання медичної допомоги працюючим.

Зі створенням в 1918 р в країні державної системи охорони здоров`я промислова медицина почала розвиватися прискореними темпами. Робочі промислових підприємств отримали право переважного обслуговування, яке здійснювалося за місцем проживання та додатково - за місцем роботи. Росла мережа лікарських і фельдшерських здоровпунктів, медико-санітарних частин, розширювалася цехова служба, широко використовувала можливості санаторіїв-профілакторіїв, санаторно-курортних установ, центрів здоров`я та спортивно-оздоровчих комплексів, закладів громадського та дієтичного харчування. Ця служба працювала в тісному контакті з керівництвом підприємств, санітарно-епідеміологічною службою та іншими організаціями, зацікавленими в збереженні і зміцненні здоров`я працівників підприємств, профілактиці професійних захворювань і виробничих травм. У 2-й половині XX століття склалася струнка система медико-санітарного обслуговування працюючого населення. До початку 80-х років в країні діяло понад 1000 медико-санітарних частин (МСЧ) різної відомчої приналежності, понад 1500 лікарських і 20 тис. Фельдшерських здоровпунктів, в промисловому охороні здоров`я працювали близько 80 тис. Лікарів, в тому числі понад 10 тис. Лікарів -терапевтов цехових лікарських дільниць. Промислові підприємства вкладали додатково до бюджету значні кошти в будівництво і ремонт медичних установ, оснащення їх сучасним лікувально-діагностичним обладнанням, розвиток соціальної сфери, надавали допомогу лікувально-профілактичним закладам у впровадженні нових медичних технологій. Особливо значний внесок у промислове охорону здоров`я вносили містоутворюючі підприємства.

Економічні перетворення останнього десятиліття призвели до зростання числа підприємств різних форм власності. У той же час стало виділятися набагато менше коштів на поліпшення умов праці, вдосконалення обладнання і технологій- причини цього - погіршення бюджетного фінансування та відсутність економічної зацікавленості роботодавців у здоров`я працюючих. На багатьох підприємствах порушуються вимоги законодавства в частині охорони праці. За даними офіційної статистики (можливо, зниженням), на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці зайняті близько 7 млн. Чоловік, половина з яких - жінки.

Все перераховане, поряд із соціальною та економічною нестабільністю і безліччю інших стресових факторів, негативно позначається на здоров`ї як населення Росії в цілому, так і економічно активної його частини, від якої головним чином залежить економічне відродження держави і благополуччя всього суспільства.

Надзвичайно гостро стоїть проблема надсмертності працездатного населення, особливо від неприродних причин, в число яких входять травми і нещасні випадки на виробництві. Рівень смертності цього виду в Росії сьогодні такий же, як 100 років назад він майже в 2,5 рази перевищує аналогічний показник в розвинених країнах і в 1,5 рази - в країнах, що розвиваються.

Значну частину трудопотерь, пов`язаних із захворюваннями, травмами і передчасною смертю, можливо частково і повністю запобігти, але для цього необхідно вирішувати поставлені перед країною соціально-політичні, економічні, виробничі, екологічні та медичні проблеми. Вирішення цих проблем має стати основою державної політики в галузі охорони здоров`я населення, в тому числі працює. Однак ясно, що сьогодні підходи до організації охорони здоров`я в цілому і промислової медицини - зокрема не можуть бути такими, як до початку реформ.

Вже до середини 80-х років в промисловій медицині, як і у вітчизняній охороні здоров`я в цілому, накопичилося безліч проблем. І якщо в умовах нового господарського механізму і пізніше, в період впровадження медичного страхування, питання фінансування територіальної амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної служб в якійсь мірі вирішувалися завдяки появі додаткових позабюджетних джерел фінансування, то медико-санітарні служби підприємств, які не брали участі в економічному експерименті по впровадженню нового господарського механізму і згодом не включені в систему обов`язкового медичного страхування (за винятком стаціонарів едсанчастей і поліклінік медсанчастин відкритого типу), опинилися в складній ситуації. У зв`язку з цим в даний час матеріально-технічна база деяких медико-санітарних частин не відповідає сучасним вимогам і не дозволяє комплексно і якісно проводити профілактичні заходи з урахуванням виробничих факторів, що негативно впливають на здоров`я працюючих умов їх виробничої діяльності.

Серйозну проблему представляло собою дублювання медичної допомоги працюючим: «розпорошення» лікувальних впливів. Допомогу надавали дільничні і цехові лікарі, фахівці муніципальних і цехових медичних установ. Це обумовлювало високі витрати і в той же час не дозволяло сконцентрувати всю медичну, а також професійну історію пацієнта в руках одного відповідального лікаря. Попередні та періодичні медичні огляди працівників підприємств нерідко проводилися установами та комісіями, не які мали повну інформацію про пацієнтів. Така практика приводила до зниження якості медичного контролю, численними експертними ошібкам- до професійної діяльності часто допускалися особи, яким вона була протипоказана.

Для збереження наявного потенціалу вітчизняного промислового охорони здоров`я та істотного поліпшення охорони здоров`я працюючого населення необхідно більш ефективне використання наявних ресурсів і впровадження економічних методів управління.

З урахуванням цього була розроблена і в 1997 р схвалена Урядом Російської Федерації Концепція розвитку медичної науки і охорони здоров`я. Основа Концепції - поступовий, поетапний перехід до системи єдиного лікуючого лікаря, що несе відповідальність за всі медичні аспекти профілактики, своєчасної діагностики, лікування і реабілітації пацієнта, а також за експертизу його професійну придатність і допуск до професійної діяльності, пов`язаної з впливом несприятливих факторів або підвищеної небезпеки для працівника і оточуючих. Таким єдиним лікарем для пацієнта може бути лікар загальної практики (сімейний лікар), або дільничний терапевт лікувально-профілактичного закладу, в якому пацієнти отримують медичну допомогу на постійній основі (за місцем постійної реєстрації або за договором обов`язкового медичного страхування).

23.06.94 р вступив в дію наказ Минздравмедпрома Росії №130 «Про організацію медичної допомоги працюючим на підприємствах промисловості, транспорту, зв`язку в умовах обов`язкового медичного страхування». Наказ визначив принципи роботи лікувально-профілактичних установ загальнолікувальної мережі щодо медичного забезпечення працюючих, вперше окреслив основні напрямки реформування цехової служби і медико-санітарних частин, їх інтеграції в систему муніципального охорони здоров`я, перетворення дублювання медичної допомоги працюючим шляхом переходу до системи єдиного лікуючого лікаря та медичної установи . Зараз за рекомендацією Міністерства юстиції окремі положення наказу приводяться у відповідність з прийнятим пізніше Цивільним кодексом Російської Федерації, але основні її положення залишаються в силі. Реалізація наказу сприяла збереженню медичних установ і кадрів промислового охорони здоров`я і більш раціонального їх використання.

У 1995-1996 рр. МОЗ РФ затверджені нові медичні регламенти допуску до професії в зв`язку з розвитком нових виробничих технологій і проведення профілактичних медичних оглядів працівників, що мають контакт з виробничими факторами ризику (накази від 05.10.95 №280 / 88, від 14.03.96 №90- від 10.12. 96 №405). У цих документах актуалізовані регламенти допуску до професії в зв`язку з розвитком нових виробничих технологій і пов`язаного з цим появи нових ушкоджують впливів. Введено новий порядок проведення попередніх і періодичних медичних оглядів: вони повинні проводитися тільки за участю лікуючого лікаря, виконанням всього обсягу обстежень, з розглядом, при необхідності, матеріалів клініко-експертної комісії відповідної установи або з оглядом пацієнта цією комісією. Визначено можливість направлення осіб, які тривалий час працюють з окремими повреждающими факторами, на поглиблене медичне обстеження до Центру профпатології.

Відповідно до чинного законодавства попередні медогляди проводяться за рахунок громадян або за рішенням роботодавця, що приймає на роботу або навчання (тоді - за його рахунок), а періодичні тільки за рахунок коштів роботодавця. Якщо роботодавець не фінансує цю роботу і допускає працівників до професійної діяльності, пов`язаної з впливом шкідливих виробничих факторів або підвищеною небезпекою для працівника і оточуючих, без медичного висновку, він повинен нести за це відповідальність у встановленому законом порядку. Контролюючу функцію в даному випадку здійснюють (поряд з іншими організаціями) органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Серед установ, що надають допомогу працівникам підприємств промисловості, будівництва, транспорту і зв`язку, найбільш досконалою формою є медико-санітарна частина (МСЧ). Це комплексне лікувально-профілактичний заклад, в якому надається спеціалізована амбулаторно-поліклінічна, а при наявності стаціонару і лікарняна медична допомога трудящим підприємства і прикріпленому населенію- проводяться профілактичні огляди, здійснюється диспансеризація працюючих на підприємстві та необхідні оздоровчі заходи.

МСЧ бувають закритого і відкритого типу. Закрита МСЧ призначена для надання медичної допомоги виключно працюючим на підприємстві, при якому вона організована. МСЧ відкритого типу забезпечує також допомогу членам сімей працюючих на підприємстві, вона може мати в складі відділення (ділянки) для обслуговування населення прилеглих мікрорайонів. Графік роботи МСЧ будується з урахуванням режиму роботи підприємства, щоб медична допомога була доступна у вільний від роботи час.

Зараз МСЧ може бути самостійною державною установою (федерального, відомчого або муніципального рівня) з правом юридичної особи або структурним підрозділом підприємства недержавної організаційно-правової форми власності-у останньому випадку юридичний статус і реквізити МСЧ визначаються Статутом підприємства.

За чинним нормативним документам (наказ № 130 від 23.06.94) засновниками державних МСЧ є МОЗ Росії, інші міністерства і відомства, територіальні органи управління охороною здоров`я та Держкоммайна Росії (територіальні комітети з управління майном). Засновниками медико-санітарних частин на підприємствах з недержавними формами власності є самі підприємства і Держкоммайна Росії з її комітетами на місцях.

Незалежно від форм власності, діяльність МСЧ регламентується законодавчими та нормативними документами з питань охорони здоров`я населення, статутом підприємства та чинним Положенням про медико-санітарної частини. Вся діяльність здійснюється відповідно до виданої ліцензії та отриманим сертифікатом.

До завдань МСЧ входить надання спеціалізованої кваліфікованої і своєчасної медико-санітарної допомоги працівникам підприємства при захворюваннях і травмах з метою зниження трудопотерь через хворобу і інвалідності- планування і здійснення спільно з адміністрацією підприємства і санепідслужбою санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів по оздоровленню умов праці, зниження загальної захворюваності, виробничого травматизму і професійних захворювань, а також здійснення контролю за станом здоро ров`я працюючих.

Структура МСЧ організовується відповідно до завдань та функцій, в залежності від чисельності обслуговуваного контингенту, за погодженням із засновником. До складу МСЧ, як правило, входять поліклініка, лікарські та фельдшерські пункти охорони здоров`я. У великих МСЧ є стаціонари. До складу МСЧ можуть входити також інші підрозділи: нічні санаторії-профілакторії або пансіонати, відділення невідкладної допомоги, Жіночі консультації, кабінети психофізіологічного розвантаження і ін. Важливим підрозділом МСЧ є відділення відновного лікування. Взаємини між структурними підрозділами МСЧ визначаються Статутом.

До складу поліклініки входять типові підрозділи: реєстратура, кабінети для амбулаторного прийому пацієнтів цеховими лікарями-терапевтами та основними фахівцями, в тому числі кабінети підліткового лікаря, акушера-гінеколога. У поліклініках великих МСЧ організовуються відділення профілактики.

Стаціонар відкривається оптимально на 400-600 коек- в ньому організовуються як мінімум два відділення: терапевтичне і хірургічне. Можуть бути і спеціалізовані відділення: неврологічне та ін. Лікувально-діагностична частина є спільною для поліклініки і стаціонару, як і кабінет медичної статистики та адміністративно-господарська частина.

Об`єднана МСЧ, що складається з поліклініки і стаціонару, є оптимальною формою. Найчастіше при підприємствах організовуються не об`єднані медичні установи, що складаються з однієї поліклініки.

Медико-санітарною частиною може називатися і лікарня, і поліклініка, якщо вони обслуговують в основному робітників, а не тільки населення. Такі медичні установи організовуються при підприємствах на певну кількість працюючих.

На чолі медсанчастини стоїть головний лікар - як правило, висококваліфікований спеціаліст, який має досвід організаторської роботи. Поліклініка очолюється заступником головного лікаря по амбулаторно-поліклінічної роботи, який і вважається завідувачем поліклінікою. На чолі стаціонару варто заступник головного лікаря по стаціонару, яким зазвичай є начмед.



Для здійснення своїх завдань медсанчастину організовує і проводить діяльність за наступними напрямками:

1. Надання лікувальної поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги за основними лікарськими спеціальностями.

2. Планування спільно з санітарно-епідеміологічною службою та здійснення профілактичних медичних оглядів трьох видів:

попередніх - під час вступу на роботу-періодичних - для робітників важких і шкідливих професій і цільових.

3. Медична експертиза тимчасової втрати працездатності.

4. Диспансеризація робочих, особливо часто і тривало хворіють (до цієї групи відносять хворих на туберкульоз 4 рази на рік і більше із загальною тривалістю понад 40 днів по одному захворюванню і хворіли більше 6 разів з тривалістю більше 60 днів по різним захворюванням).

5. Контроль за санітарним станом та умовами праці працюючих. Для цього цехові лікарі-терапевти періодично, відповідно до заздалегідь складеним графіком роботи, виходять в цеху, на виробничі ділянки і там безпосередньо на місцях здійснюють організаційно-методичну роботу.

6. Області охорони здоров`я і гігієнічне виховання працівників підприємства з усіх аспектів формування здорового способу життя.

7. Складання та реалізація єдиного комплексного плану оздоровчих заходів і взагалі планування оздоровчої роботи по всіх можливих напрямах. Заходи, що вимагають великих капітальних витрат, зазвичай відображаються в колективних договорах, в планах по техніці безпеки, в планах соціального і економічного розвитку колективів підприємства- вони, як правило, затверджуються директором підприємства і є обов`язковими для виконання. У комплексному ж плані медико-санітарної частини знаходять відображення розділи оздоровчої роботи, що вимагають менших витрат і стосуються в основному діяльності медиків. Ці плани розробляються співробітниками медсанчастини під керівництвом головного лікаря, узгоджуються з адміністрацією і затверджуються директором підприємства на черговий календарний рік. Робота МСЧ по зниженню захворюваності і травматизму проводиться відповідно до цього плану. Як правило, в планах обов`язково відображаються чотири групи заходів: 1) організаційно-методичні заходи: (вирішення питань з охорони здоров`я работающіх- виступу медичних працівників на різних виробничих нарадах і зборах) - 2) санітарно-технічні заходи, пов`язані з автоматизацією виробничих процесів, механізацією трудомістких робіт, впровадженням нових виробничих технологій і др 3) санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на зниження ступеня впливу професійних шкоду остей (запиленості та загазованості робочої зони, шуму, вібрації), утеплення і освітлення виробничих приміщень, вдосконалення системи водопостачання, каналізації и др 4) лікувально-профілактичні заходи (диспансеризація, профогляди, вакцинація працюючих при загрозі поширення інфекційних захворювань і ін.) .

8. Заходи щодо профілактики травматизму: підготовка санітарного активу, навчання працівників підприємства само- та взаємодопомоги, організація медичних аптечок на робочих місцях та інші заходи.

9. Підвищення кваліфікації лікарів та середнього медичного персоналу в області гігієни праці, санітарно-протиепідемічного справи, сучасних методів діагностики, лікування і профілактики захворювань-вивчення і поширення передових форм і методів роботи.

10. Організація обліку і медичної звітності з метою аналізу захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, оцінки якості та ефективності проведеної роботи.

11. Розробка аварійного плану, створення недоторканного запасу лікарських засобів і медичного обладнання на випадок аварій і (або) стихійних лих.

Вся робота з цих та інших напрямках проводиться медсанчастиною в тісному контакті з адміністрацією підприємства, профспілковими організаціями, відділом техніки безпеки, а також з організаціями та установами поза підприємства: санепіделужбой, органами і установами охорони здоров`я, протипожежної службою, відділеннями МНС (надзвичайних ситуацій).

Діяльність МСЧ будується на основі договорів про надання медичної допомоги із засновником, територіальним фондом обов`язкового медичного страхування або страховими медичними організаціями, органами управління охороною здоров`я. У своїй діяльності МСЧ використовує принципи господарського розрахунку, тобто здійснює самостійну господарську діяльність у межах, встановлених Статутом, в якому визначаються майнові та інші права і обов`язки підприємства. Всі взаєморозрахунки за надання медичної допомоги здійснюються в затвердженому законом порядку.

Фінансування діяльності МСЧ проводиться:

1) з коштів підприємства-засновника на капітальне будівництво, утримання приміщень, включаючи оплату комунальних послуг, ремонт, оснащення та експлуатацію медичного обладнання та транспорту, утримання медичного персоналу цехових лікарських дільниць, лікарських та фельдшерських здоровпунктів, понадштатних нормативів, визначених в індивідуальному порядку.

2) З коштів державного бюджету (федерального, галузевого або місцевого) - при реалізації цільових територіальних і федеральних програм, на утримання медпунктів, організованих в межах рекомендованих штатних нормативів.

3) З коштів територіальних фондів обов`язкового медичного страхування (ОМС) або страхових медичних організацій відповідно до програми ОМС.

4) З коштів, отриманих від реалізації договорів по добровільному медичному страхуванню (ДМС).

5) З коштів, отриманих при наданні платних медичних послуг населенню.

6) З інших джерел, не заборонених законодавством РФ, в тому числі підсобних прібольнічних господарств, трудових майстерень, благодійних внесків тощо.

Контроль за роботою медсанчастини і її керівника в області медичної і фінансово-господарської діяльності здійснюють в межах своєї компетенції, визначеної Статутом та іншими нормативними документами, Засновник, органи управління охороною здоров`я, ліцензійно-акредитаційні комісії, територіальний фонд ОМС, податкова інспекція та інші органи.

Більш поширеною і наближеною до робочих організаційною формою надання медичної допомоги на виробництві є здоровпункти. Вони організовуються на підприємствах і в навчальних закладах для надання первинної медико-санітарної допомоги, а також для проведення заходів з попередження і зниження захворюваності та поліпшення санітарно-гігієнічних умов на виробництві.

У здоровпунктах виявляється долікарська і перша лікарська допомога при травмах, раптових захворюваннях, отруєннях (в тому числі професійних), гострої серцево-судинної і дихальної недостатності. При необхідності здравпункт організовує транспортування хворих і потерпілих в лікувально-профілактичні установи. Крім того, пункт охорони здоров`я проводить заходи щодо боротьби із загальною і професійною захворюваністю, виробничим травматизмом, по оздоровленню умов праці і побуту.

Персонал здоровпунктів здійснює планові лікувально-оздоровчі, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи: організовує медичні огляди працюючих і їх діспансерізацію- контролює виконання адміністрацією санітарних правил на виробництві та переведення робітників і службовців на роботу відповідно до стану їх здоров`я-проводить профілактичні прівівкі- спостерігає за особами, що були в контакті з інфекційними больнимі- навчає прийомам само- і взаємодопомоги при травмах- здійснює роботу з санітарним акт Івом: бере участь в розробці та аналізі захворюваності з тимчасовою втратою трудоспособності- проводить гігієнічне виховання і пропаганду здорового способу життя.

Здоровпункти поділяють на лікарські та фельдшерські. Вони, як правило, входять до складу медсанчастин або міських (районних) лікарень, поліклінік. При чисельності працівників (учнів) 1200 чіл. і більше організовується лікарський здоровпункт. Фельдшерський пункт охорони здоров`я створюється, як правило, при чисельності працівників 500 чол. і більш-в деяких випадках (на шахтах, в геологорозвідувальних партіях і експедиціях, на віддалених ділянках) і при меншій чисельності працівників. У складі медико-санітарної частини на великому промисловому підприємстві в окремих цехах створюються цехові фельдшерські пункти охорони здоров`я.

Персонал здоровпунктів встановлюється по рекомендованим штатними нормативами наказу № 130 від 23.06.94 р

На промислових підприємствах Ленінграда вже з 1968 р замість лікарських здоровпунктів стали організовувати фельдшерські, а лікарів здрав- `пунктів переводити в найближчі територіальні поліклініки в якості цехових терапевтів і об`єднувати в цехові відділення. Так виникла нова, більш прогресивна форма організації медичної допомоги на промислових підприємствах - цехові відділення територіальних лікувально-профілактичних установ. Лікар, працюючи в поліклініці, здійснює амбулаторний прийом працівників закріплених за ним підрозділів і періодично відвідує фельдшерські пункти охорони здоров`я на підприємстві, де також приймає пацієнтів, проводить профілактичну та організаційно-методичну роботу.

В останні роки, у зв`язку з акціонуванням підприємств і переходом на медичне страхування, кількість цехових лікарів в поліклініках скорочується, багато ділянок ліквідуються, як економічно невигідні для підприємств. Проте, вважаємо за доцільне залучати амбулаторно-поліклінічні заклади за договорами з підприємствами і за договорами колективного добровільного страхування для надання медичної допомоги працівникам підприємств, які не мають медичних підрозділів.

Центральне місце в системі промислового охорони здоров`я займає цехової лікар - терапевт, який обслуговує робітників закріпленого за ним цехової лікарської дільниці.

Ділянка організовується при певній чисельності работающіх- середній норматив для традиційних галузей машинобудівної і легкої промисловості становить 2000 чол. на одну ділянку, а у важких галузях промисловості (вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної) - 1500 чол. При формуванні ділянки необхідно враховувати три особливості. По-перше, враховується однорідність технологічного процесу, щоб лікаря було легше домагатися оздоровлення умов праці. По-друге, враховується тяжкість `умов праці і шкідливість професійних факторів на окремих виробничих ділянках, тобто цехи та підрозділи розподіляються по ділянках так, щоб навантаження на цехових лікарів була рівномірною. І, нарешті, раціонально формувати ділянки з близько розташованих цехів, щоб вони були компактними і не розтягнутими по території підприємства. В даний час склад ділянки і чисельність робітників на ньому визначаються умовами контракту.

Цехової лікар здійснює свою роботу відповідно до умов контракту, укладеного з адміністрацією промислового підприємства і територіальними органами охорони здоров`я. Головним завданням його є надання медичної допомоги в умовах лікувально-профілактичного закладу спільно з фахівцями цієї установи, а також на місці роботи пацієнтів. За погодженням з органами управління охороною здоров`я та за договором з територіальним фондом ОМС лікар може надавати первинну медико-санітарну допомогу і на дому, тобто працювати по територіально-цеховим принципом. Зміст діяльності лікаря визначається законодавчими нормативними актами (про тривалість робочого часу, режим праці та ін.) З питань охорони здоров`я населення, статутом підприємства (установи), положенням про МСЧ і міській поліклініці, а також положенням про лікаря-терапевта цехової лікарської дільниці (додаток №2 до наказу Минздравмедпрома РФ № 130 від 26.06.94). У своїй роботі лікар підпорядковується керівнику (головному лікарю) лікувально-профілактичного закладу, в якому він працює, і адміністрації підприємства. У підпорядкуванні у нього знаходиться середній і молодший медичний персонал, закріплений за ділянкою і кабінетом для амбулаторного прийому.

Виходячи із завдань і відповідно до отриманим сертифікатом цехової лікар повинен виконувати наступні функції:

- надавати першу медичну допомогу при гострих захворюваннях, виробничих травмах і отруєннях, організовувати транспортування хворих в ЛПУ-

- здійснювати амбулаторний прийом, лікування та реабілітацію хворих та інвалідів-

- забезпечувати організацію своєчасної консультації лікарів-фахівців, госпіталізацію пацієнтів, що потребують стаціонарного обстеження і леченіі-

- проводити експертизу тимчасової непрацездатності і своєчасно направляти хворих на медико-соціальну експертізу-

- здійснювати координацію і проведення попередніх і періодичних медичних профілактичних осмотров-

- проводити диспансеризацію хронічних хворих, в тому числі часто і тривало хворіють, із здійсненням всього комплексу заходів громадської профілактики: працевлаштування нужденних, відбір на санаторно-курортне лікування, дієтичне харчування і др картотека диспансерних хворих повинна включати дані на 100-150 пацієнтів. Диспансерні огляди проводяться до 3-4 разів на рік, огляди часто і тривало хворіють - 2 рази на рік- - здійснювати динамічне спостереження за станом здоров`я робітників своєї ділянки на основі своєчасного виявлення загальних і професійних захворювань, полицевого обліку випадків непрацездатності та аналізу захворюваності з тимчасовою втратою трудоспособності-

- проводити організаційно-методичні заходи щодо оздоровлення умов праці на робочих місцях, контролювати виконання заходів колективного договору і комплексного плану-

- проводити роботу з підготовки санітарного активу на ділянці, санітарної освіти і гігієнічного виховання працівників підприємства, формування здорового способу життя.

Лікар складає комплексний план роботи на рік і поквартально на основі діючих поточних і перспективних планів роботи медсанчастини. Робочий день лікаря планується наступним чином 5 годин щодня відводиться на амбулаторний прийом і 2,5 години - на організаційно-профілактичні заходи.

Якщо медико-санітарна частина має в своєму складі поліклініку і стаціонар, то в роботі лікарів діє система чергування: рік-півтора лікар працює в поліклініці, потім кілька місяців - у стаціонарі.

Лікар має право не рідше одного разу на 5 років підвищувати кваліфікацію з відривом від місця роботи за рахунок коштів підприємства та особистих коштів-проходити атестацію на лікарську категорію в встановлені терміни-укладати в установленому порядку договори добровільного медичного страхування і отримувати плату за надання додаткових медичних послуг - розробляти і вносити пропозиції адміністрації цехів з питань охорони здоров`я работающіх- в спірних і конфліктних випадках звертатися до органів управління охороною здоров`я, ліцензійно о-акредитаційну комісію, незалежну експертну комісію, арбітраж і правоохоронні органи.

Наказ № 130 ввів в номенклатуру спеціальність і посада лікаря-профпатолога і створив нормативну базу, що дозволяє розвинути в кожному суб`єкті Федерації мережу центрів профпатології. З моменту видання наказу в країні створено і функціонує понад 80 територіальних центрів профпатології. Розпочато підготовку лікарів за фахом «профпатології» в інтернатурі та клінічній ординатурі згідно із затвердженими освітньо-професійними програмами первинної спеціалізації.

Необхідно підкреслити, що однією з найважливіших причин пріоритетного розвитку промислової медицини в складних соціально-економічних умовах 30-х - 50-х років було прагнення держави організувати переважне медичне обслуговування працівників галузей, які забезпечують зростання національного доходу і безпеку країни. Економічний же криза останнього десятиліття навпаки, по суті, привів до згортання промислового охорони здоров`я і скорочення обсягу лікувально-профілактичної допомоги, що надається за виробничим принципом.

Що стосується принципу переважного медичного обслуговування промислових робітників, то він, безумовно, носить тимчасовий характер-в майбутньому, при створенні рівних для всіх умов надання медичної допомоги належного рівня і якості, актуальність цього принципу відпаде, і він буде виключений з практики охорони здоров`я. Решта організаційні форми, принципи і методи медичного обслуговування працівників промислових підприємств, як показала тривала історія розвитку цього напрямку у вітчизняній охороні здоров`я, виявилися дієвими, життєздатними і економічно вигоднимі- в нових соціально-економічних умовах вони заслуговують визнання, подальшого розвитку і вдосконалення.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!