lovmedukr.ru

Поняття діагностики в теорії та практиці сучасної соціальної роботи

Відео: "Аутизм: сучасні методи діагностики і корекції"

Завданням даного розділу моєї дипломної роботи є введення поняття діагнозу в термінологічну систему технології соціальної роботи. Діагностика як соціальна практика отримала визнання і поширення в кінці XIX - початку XX ст., Поступово змінивши колишні методи узагальнення та аналізу інформації про соціальну дійсність. Характерною особливістю періоду становлення соціальної діагностики було те, що соціальна інформація носила нестрогий, довільний характер-її джерелами, як правило, виступали формалізовані і напівформалізоване інтерв`ю, спостереження та інші способи індивідуального накопичення соціальних знань, досвіду та інформації про об`єкт дослідження. Тому результати діагностики були неконкретні і залишали значний простір для авторської інтерпретації.

Термін «соціальна діагностика» набув поширення в кінці 20-х - початку 30-х років XX століття, а до кінця ХХ століття соціальна діагностика утвердилася як найважливіший напрям у соціальній роботі.

Термін "діагноз" (від грец. «Diagnosis» - «розпізнання») прийшов в соціологію з області медицини, де необхідно правильне розпізнання тієї чи іншої хвороби по її зовнішніми проявами для вибору оптимальних методів лікування. Крім соціології, цей термін застосовується зараз у фізиці (напр., В розробці діагностики плазми як сукупності методів вимірювання характеристик плазми), в технічних науках, в інженерній практиці (напр., Для встановлення і вивчення ознак, що характеризують наявність дефектів в машинах, пристроях, їх вузлах і т.д.). У соціології спочатку термін "соціальна діагностика" також переважно використовувався при вивченні тих чи інших соціальних хвороб, вивченні девіацій і відхилень у поведінці в цілому. В історії соціології є багатий досвід використання соціальної діагностики в соціологічних дослідженнях. Так, ще в XVIII-XIX ст. у Франції, Англії, інших країнах проводилися соціологічні обстеження з метою вивчення причин бідності, виснажений трудящих роботою і т.п. Діагностичні методи використовував Ф. Енгельс при вивченні становища робітничого класу в Англії. У XX столітті вони використовувалися представниками Чиказької школи соціології Робертом Парком і Вільямом Обгорном, які в своїй діяльності користувалися, насамперед, методикою аналізу особистості.

Значення діагностики в області соціальних відносин і процесів аналогічно «виявлення» характеру захворювання в медицині: якщо вчасно і правильно визначені ознаки і причини виникнення захворювання, то можна сподіватися на благополучний хід лікування і позитивні результати. Неправильний діагноз не тільки знецінює зусилля лікарів, але й зводить до нуля шанси на одужання хворого. Все сказане в області соматичного (тілесного) здоров`я відноситься і до психічного здоров`я, і духовному здоров`ю, а тому діагностика в соціальній роботі - надзвичайно важлива діяльність, що вимагає високої кваліфікації і технологічності.

Об`єктами соціальної діагностики можуть бути окремі особистості, соціальні групи і верстви, інші соціальні спільності, ті чи інші об`єднання (наприклад, органи управління), а також соціальні процеси і соціальні відносини.

Процедура діагностування успішно використовується в областях соціології права, сім`ї, праці, освіти та ін. В епоху горбачовської перебудови термін "соціальна діагностика" широко використовувався для виявлення соціальних, політичних, економічних причин уповільнення темпів розвитку суспільства і переродження соціалізму в державно-бюрократичний лад, а також для характеристики склалася консервативної системи суспільних відносин. У пострадянський час сфера використання поняття "соціальна діагностика" знову кілька звузилася - переважно до конкретних об`єктів соціологічного вивчення в рамках спеціальних теорій.

Дуже важливо розуміти, що поняття «соціальна діагностика» і «діагностика в соціальній роботі» мають принципові відмінності. Соціальна діагностика є більш масштабним, більш змістовним поняттям. Зайвим прикладом цього є аналіз синонімічного визначення «громадська діагностика». Вона являє собою процес визначення і сутнісної характеристики соціальних процесів і явищ, який виступає як необхідна перша сходинка для подальшого розбору. У той час як діагностика в соціальній роботі має на меті помітити і осмислити причини, зміст і можливі наслідки проблем, що турбують клієнта. Вона входить в систему соціальної діагностики, є її компонентом на рівні діяльності працівника соціальної служби.

Соціальний діагноз - не є самоціллю. Він повинен бути підставою для рішення, в тому числі планового, прогнозного та інших. Соціальна діагностика дозволяє, з одного боку, спрямувати зусилля суспільства на боротьбу не тільки з окремими симптомами тієї або іншої соціальної хвороби, але і з її причинами, з іншого - знаходити паростки нового в соціальному житті. Соціальна діагностика необхідна при створенні будь-якого соціально-економічного проекту (прогнозу) як одна з умов вибору адекватних методів, засобів раціональної практичної діяльності.

Соціальні діагнози можна класифікувати за різними підставами:

? по об`єкту - поширювані на все суспільство, регіони, на соціальні спільності, в т.ч. локальние-

? за часом визначення - тривалі (постійно визначаються і перманентні), середньострокові і короткострокові оператівние-

? по формоутворення - соціально-політичні, соціально-економічні, соціологічні, соціально-правові, соціально-психологічні, морально-етіческіе-

? по сферообразованію - в сфері праці, освіти, науки, культури, мистецтва, побуту, дозвілля та т.д.-

? за діапазоном охоплення - всебічні (комплексні), кореляційні, односторонніе-

? по детермінації - об`єктивно зумовлені, суб`єктивно обусловленние-

? по методичного обґрунтування - аналітичні, гіпотетичні, статистичні, експериментальні. Діагнози соціальних явищ (і позитивні, і негативні), неможливо встановити без детермінантного аналізу, без встановлення зв`язків і залежностей - прямих і непрямих, безпосередніх і опосередкованих, внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до об`єкта).

Соціальна діагностика, спираючись на результати конкретних соціологічних досліджень, в тому числі виражені і в кількісних, і в якісних показниках, не вичерпується ними. Отримувані узагальнюючі показники - тільки основа для подальшого змістовного аналізу сукупної соціологічної інформації. Подальший аналіз розкриває зв`язку статистичних показників з реальними соціальними процесами (наприклад, посилення порядку та дисципліни в зв`язку з розширенням боротьби зі злочинністю та корупцією і т.д.).



Соціальна діагностика повинна спиратися на дані не лише конкретних соціологічних досліджень, а й державної статистики, промислової статистики, оперативної місцевої статистики і т.п. Вільний доступ учених до соціальної статистикою, оперування її даними при соціальної діагностики дозволяє зосередити увагу на виявленні та розв`язанні найбільш складних питань, знайомити з ними громадськість і т.д. Закритість же інформації різко обмежує можливості у виявленні негативних тенденцій, в пошуках адекватних засобів їх подолання.

Відомо, що в науково-практичному плані соціальному працівнику доводиться вирішувати більш широке коло завдань, тому суть соціальної діагностики зводиться до отримання достовірних знань про досліджуваному об`єкті або соціальному процесі у всій його складності і різноманітті, включаючи і медичні аспекти.

Сутність соціального діагнозу полягає в точному визначенні причинно-наслідкових зв`язків, породжених умовами життя клієнтів соціального обслуговування. Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також її аналіз для розробки програми соціальної допомоги.

Мета діагностики стану соціального об`єкта - встановлення достовірності інформації про нього і його довкіллі, прогнозування його можливих змін і впливу на інші соціальні об`єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій з надання соціальної допомоги.

Постановка соціального діагнозу - це процес творчий, але має певний алгоритм, який передбачає використання певних процедур і засобів вирішення проблеми.

Як відомо, людина являє собою єдність біологічного, духовного і соціального в усій складності їх зв`язків і взаємин, в рамках єдиного цілого, тому в соціальній діагностиці враховуються як зовнішні, так і внутрішні чинники життєдіяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб дати цілісну характеристику об`єкта з урахуванням всіх його параметрів.

До того ж, соціальна діагностика - досить складний і відповідальний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відповідного професійної майстерності, оскільки зачіпає долі людей, різних соціальні груп. На основі соціального діагнозу виділяються пріоритети, і здійснюється вибір в наданні тієї чи іншої соціальної допомоги. Виходячи зі сказаного вище, можна вивести комплексне визначення соціальної діагностики, враховуючи при цьому все різноманіття смислів цього терміна. Соціальна діагностика ~ 1) це діяльність по розпізнаванню й аналізу соціальних патологій і проблем-2) процес такого аналізу з виведенням обґрунтованого висновку про предмет рассмотренія- 3) галузь соціальних наук, присвячена методам отримання такого знання. Оскільки в самому понятті укладено таку багатошарове зміст, то, кажучи про соціальну діагностиці, ми маємо в виду або одиничний акт дослідження соціальної ситуації клієнта, якому повинен надати допомогу соціальний працівник, або необхідний етан всякого впливу в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування, або сукупність наукових методів, які обгрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються фахівці різних органів і установ, з використанням широкого спектру методів.

Звернувся по допомогу в соціальну службу людина з перших хвилин спілкування з фахівцем відчуває турботу, участь, підтримку. Соціальна робота передбачає супровід клієнта до моменту настання у нього благополучного стану і являє собою технологію, в основі якої - активізація потенціалу клієнта і резервних можливостей його оточення. На першому етапі роботи проводиться соціальна діагностика. Соціальна діагностика - це аналіз стану соціальних об`єктів і процесів з метою виявлення проблем їх функціонування, суть соціальної діагностики зводиться до отримання достовірних знань про досліджуваному об`єкті або соціальному процесі у всіх його складнощах і різноманітті, включаючи і медичні аспекти.

Щоденна практична діяльність фахівця з соціальної роботи сприяє поліпшенню життя конкретної людини за допомогою методів, окремих технік, які розробляються відповідно до індивідуальних особливостей клієнта і ґрунтуються на специфіці важкій життєвій ситуації клієнта. Соціальна діагностика - інтеграційна технологія, вона включає в себе сукупність методів і прийомів і передбачає здатність фахівця із соціальної роботи розпізнавати особистісні ресурси клієнтів, резервні можливості оточення, що забезпечують самостійне досягнення успіхів у відносинах з людьми, самореалізації в різних сфер (професійної, міжособистісному спілкуванні і т . Д.) як при сприятливих умовах, так і при виникненні складніших ситуацій. Потенціал соціального оточення клієнта сприяє формуванню вольових якостей, активної життєвої позиції та забезпечує соціальне визнання.

Таким чином, соціальна діагностика вивчає діяльність і поведінку клієнта в повсякденному житті і виявляє зміни в ній під час надання соціальної допомоги. Предмет соціальної діагностики - особливості розвитку важкій життєвій ситуації.

Спеціаліст із соціальної роботи вивчає причини виникнення важкій життєвій ситуації, а також положення особистості, яка зазнала впливу несприятливих факторів. Під час проведення соціальної діагностики необхідно враховувати об`єктивну сторону ситуації - взаємозв`язку клієнта з оточуючими людьми і суб`єктивну - відображення цих взаємин клієнта з його соціальним оточенням, переживання, усвідомлення цих взаємин. Важка життєва ситуація - втрата особистістю незалежності в реалізації своїх потреб під впливом суб`єктивних і об`єктивних факторів.

До об`єктивних факторів можна віднести: несприятливі економічні умови проживання-військові дії і конфлікти- смерть одного з близьких родичів-втрата здоров`я-наслідки екстремальних ситуацій (насильство, пожежа, терористичні акти) - низький рівень матеріальної забезпеченості сім`ї.

Діагностувати особливості поведінки людини в ситуації вибору з чітко визначених альтернатив поведінки дозволяє теорія, розроблена в середині 1950-х рр. Дж. Роттером. Відповідно до цієї теорії, у людини є особистісний «стрижень», названий локусом контролю особистості, - схильність бачити джерело управління своїм життям у зовнішньому середовищі або в собі самому. Отже, в ситуації невдач людина може в першому випадку орієнтуватися тільки на навколишнє соціальне середовище, а в другому - мобілізувати свої ресурси для опору труднощам і пошуку виходу зі складної ситуації.

Оскільки діагностика будується на комплексному вивченні діяльності клієнта, основними об`єктами соціальної діагностики будуть:

? поведінку і діяльність клієнта-

? резервні можливості сім`ї-

? потенціал об`єднань.

Проводячи соціальну діагностику, фахівець із роботи стає експертом, котрий пропонує клієнту інтерпретацію його проблеми з позиції «консультант завжди правий», а партнером, досліджує разом з клієнтом причини виникнення важкій життєвій ситуації, вивчають індивідуальні особливості клієнта, які можуть допомогти йому надалі впоратися з цією проблемою. Інформація, отримана за допомогою діагностичних методів, повинна працювати на зміну первісного стану клієнта і забезпечувати поліпшення його самопочуття, позитивне сприйняття життя, сприяти його соціальної адаптованості.

Особливу увагу фахівець приділяє спрямованості особистості, так як це - сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність клиента. Мотив є спонуканням до діяльності і сприяє реалізації потреби особистості. Завдяки внутрішнім і зовнішнім умовам (мотивами) викликається і активується діяльність клієнта.

По-перше, методи соціальної діагностики повинні визначати пріоритетність внутрішніх або зовнішніх мотивів. Переважання зовнішніх мотивів (бажання батьків, інтереси дружини і т.д.) і нерозвиненість внутрішньої мотивації призводять до досягнення певних результатів без зусиль волі людини, а при виникненні труднощів - до відсутності бажання долати їх самостійно. Головне в соціальній роботі - розвиток внутрішньої мотивації, завдяки якій людина усвідомлено приймає рішення щодо своєї професійної діяльності, життєвих перспектив. Тільки в цьому випадку, як відзначають К.М. Гуревич і А.М. Раєвський, з`являться шляхи подолання неминуче постають перед людиною перешкод. По-друге, фахівець із соціальної роботи повинен мати уявлення про потреби клієнта. Здібності особистості зумовлюють формування її спрямованості. Взаємодіючи з клієнтом, фахівець діагностує найбільш розвинені здібності, створює умови для їх застосування та вдосконалення в процесі соціальної реабілітації. Отже, по-третє, здійснюється соціальна діагностика здібностей клієнта. По-четверте, фахівець із соціальної роботи повинен мати уявлення про ставлення клієнта до своєї діяльності, про його внутрішньої позиції, переконаннях, очікуваннях.

На підставі цих складових реалізується соціальна діагностика особистості клієнта.

Об`єктом соціальної діагностики є не тільки клієнт, але і потенціал його найближчого соціального оточення.

На сучасному етапі розвитку соціальної роботи для оцінки стану клієнта суб`єкти надання допомоги використовують у своїй діяльності певну сукупність методів. Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, слід назвати валідність (рівень достовірності), надійність, однозначність і точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог, що пред`являються до вибору діагностичних методів в соціальній роботі.

По-перше, кращий метод найбільш простий з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція, програма здійснення діагностичного дослідження) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка і умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співпраці в діагностиці.

Існує безліч методів діагностики, які застосовуються в таких науках, як соціологія, психологія, педагогіка, економіка і т.д., і мають соціальну спрямованість. Соціальний працівник завжди стоїть перед вибором, яким методом віддати перевагу в конкретній ситуації? Вибір залежить від багатьох обставин і від того, які цілі і завдання переслідуються, який контингент є об`єктом діагностики, який характер клієнта і т.д.

Якщо соціальний працівник хоче зрозуміти вчинки клієнта, він починає з виявлення причин відповідних дій, тобто мотивів поведінки, в основі яких найчастіше лежать потреби.

Незадоволені потреби породжують соціальні проблеми. Це може виражатися в дефіциті матеріальних засобів, у відсутності знань і досвіду, в деформації особистості або психічних захворюваннях, розбіжності між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, в розбіжностях, обумовлених зміною способу життя або суперечливістю статусних ролей.

Серед методів діагностування особистості слід виділити наступні: спостереження, бесіда, анкетування, аналіз документів, біографічний метод як різновид методу аналізу документів, експертна оцінка, соціометрія, моніторинг, а також тестування та історико-генетичні методи.

Дані методи більш докладно будуть розкриті в третьому розділі дипломної роботи.

Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, що в процесі взаємодії спливуть факти, які змусять скорегувати зроблене ув`язнення. Тому соціальна діагностика як контроль стану ситуації клієнта і відстеження змін в ній здійснюється протягом всієї діяльності з надання допомоги даному клієнту. Можна сказати, що подібні методики використовуються після закінчення процесу трансформації особистості або ситуації клієнта в разі, якщо його обставини потребують соціального нагляді.

Висновок. Соціальна діагностика - особлива, досить складна область професійної діяльності, що вимагає спеціальної підготовки. Це діяльність по розпізнаванню й аналізу соціальних патологій і проблем клієнта. Сукупність усіх знань, умінь і навичок, якими повинен володіти професіонал в цій області, настільки велика, а самі знання, вміння і навички настільки складні, що соціальну діагностику необхідно розглядати як особливу технологію в діяльності соціального працівника. Без знання діагностичних технологій професіоналізм соціального працівника сумнівний, оскільки не вільний від суб`єктивності оцінки. Головною метою діагностики є визначення соціальної проблеми клієнта і знаходження правильних кошти для її вирішення. При цьому об`єктом соціальної діагностики є не тільки клієнт, але і потенціал його найближчого соціального оточення.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;
Поділитися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Схожі
» » Поняття діагностики в теорії та практиці сучасної соціальної роботи