Типологія психологічної готовності до шкільного навчання

Відео: напрямку досягнення загальних цілей і

Психологічна готовність до школи, пов`язана з успішним початком навчання, визначає найбільш сприятливий варіант розвитку дітей. Але зустрічаються й інші варіанти розвитку, що вимагають більшої або меншої корекційної роботи.

Приблизно третина 7-річних першокласників недостатньо готова до школи. З 6-річними дітьми ситуація виявляється ще складнішою. Серед них є діти, готові до шкільного навчання, але їх меншість.

При надходженні дітей у школу часто виявляється недостатня сформованість якого-небудь одного компонента психологічної готовності. Вважається, що в процесі навчання легше розвинути інтелектуальні механізми, ніж особистісні.

Варіанти психологічну неготовність.

При особистісної неготовності дітей до школи у вчителі виникає вкрай складний комплекс проблем. Учні з особистісної неготовністю до навчання, виявляючи дитячу безпосередність, на уроці відповідають одночасно, не піднімаючи руки і перебиваючи один одного, діляться з учителем своїми міркуваннями і почуттями. Крім того, вони зазвичай включаються в роботу тільки при безпосередньому зверненні до них учителя, а в решту часу відволікаються, що не стежачи за тим, що відбувається в класі. Такі діти порушують дисципліну, що руйнує їх власну навчальну роботу і заважає іншим учням. Маючи завищену самооцінку, вони ображаються на зауваження. Мотиваційна незрілість, властива цим дітям, часто спричиняє за собою прогалини в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності.

Переважна інтелектуальна неготовність до навчання безпосередньо призводить до неуспішності навчальних дій, неможливості зрозуміти і виконати всі вимоги вчителя і, отже, до низьких оцінок. Це, в свою чергу позначається на мотивації: то, що хронічно не виходить, дитина робити не хоче.

Оскільки психологічна готовність до школи - цілісне утворення, то відставання в розвитку одного компонента рано чи пізно тягне за собою відставання і перекручування в розвитку інших.



Типологія психічного розвитку дітей.



Типологія психічного розвитку дітей при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку заснована на відмінностях в поведінці дітей в навчальних ситуаціях, в стосунках з учителем, сприйнятливості різних дітей до змісту навчальних занять. Діти, для яких шкільна дійсність виступає в ролі навчальної ситуації, найбільш готові до школи. Серед них можна виділити два типи: предучебний і навчальний.

Діти навчального типу цілком готові до школи. Їх розвиток визначається навчальною діяльністю. Головним регулятором їхньої поведінки є зміст завдання, їм і визначається ставлення з учителем. Дитина навчального типу може однаково успішно аналізувати зміст навчального завдання як в присутності дорослого, так і самостійно. Мотивація цих дітей переважно навчальна або соціальна, внутрішня позиція характеризується поєднанням орієнтації на соціальні і власне навчальні аспекти шкільного життя.

Для дітей предучебного типу навчальна ситуація виступає в нерозривному зв`язку своїх елементів. Ці діти готові вирішувати посильні навчальні завдання, але лише в присутності дорослого - вчителі. Ці діти однаково уважно ставляться до всіх вказівок вчителя, будь то змістовне завдання або, скажімо, прохання вимити дошку. Все, що відбувається в школі для них однаково значимо. Внутрішня позиція предучебного типу характеризується загальним позитивним ставленням до навчання, началами орієнтації на змістовні моменти шкільно-навчальної дійсності. Це в цілому сприятливий варіант початку шкільного навчання, однак він таїть в собі одну небезпеку - фіксацію на формальних, незмістовними моментах навчання (перетворення в псевдоучебний тип).

Псевдоучебний тип прийняття шкільної дійсності є несприятливим, діти такого типу характеризуються деякою інтелектуальної боязкістю. Від вчителя така дитина чекає завжди конкретних вказівок, він відмовляється аналізувати зміст завдання і прагне лише копіювати зразки. Корекція цього варіанту важка, вона вимагає зміни ситуації навчання, введення творчих завдань, використання групових форм навчання, ігрових методів проведення уроків. Велика частина навчального часу на уроці повинна бути присвячена змістовного обговорення різних способів вирішення завдань.

Комунікативний тип виникає у дітей, схильних до демонстративності, які страждають дефіцитом уваги. Їх поведінка направлено на привернення уваги дорослого, при цьому дитина готова говорити про що завгодно, лише б продовжити ситуацію спілкування.

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, зазвичай стає недолік уваги дорослих до дітей, які відчувають себе в сім`ї закинутими, «недолюбленими». Але буває, що дитині виявляється достатня увага, а воно його не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах. Завищені вимоги до дорослих пред`являються не бездоглядними, а, навпаки, найбільш розпещеними дітьми.

У разі навчальної діяльності демонстративність може набувати негативного значення. Наприклад, якщо першокласник навчається не блискуче і не викликає захоплення своїми шкільними успіхами, він починає задовольняти підвищену потребу в увазі іншими способами. Його поведінка набуває негативну соціальне забарвлення: театрально, афективно порушуються прийняті в школі правила поведінки, може проявлятися агресивність. Негативізм поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але і на чисто навчальні вимоги вчителя. Не приймаючи навчальні завдання, періодично «випадаючи» з процесу навчання, дитина не може опанувати необхідними знаннями і способами дій, успішно вчитися.

Корекція комунікативного типу утруднена. В умовах школи необхідно утримуватися від осуду. Будь-яке покарання розглядається дитиною як прояв уваги до себе. Єдиний спосіб зменшити труднощі ситуації - не помічати зухвалої поведінки дитини, всіляко заохочуючи його за будь-яку змістовну роботу.

Діти дошкільного типу абсолютно не готові до навчання в умовах школи - звичайна орієнтація навчання ними не приймається. Однак такі діти можуть цілком успішно навчатися в ігровій формі. Характерним діагностичною ознакою цих дітей є їх ставлення до власних помилок. Самі своїх помилок вони не помічають, а якщо на них вказати - не погоджуються виправляти, кажучи що так навіть краще. Діти дошкільного типу ускладнюють проведення уроку: можуть встати, піти по класу, залізти під парту і т.д. Таким дітям рекомендується індивідуальна ігрова форма навчання. Якщо створені щадні умови, то до 2-го класу дитина цілком зможе включитися в навчальну ситуацію.

Завдання виявлення можливих психологічних причин затримок у розвитку дітей передбачає вирішення трьох взаємопов`язаних питань.

Перший з них стосується методів, що дозволяють орієнтуватися в масі дітей і виявляти тих з них, хто відстає у навчанні через особливості психічного розвитку, не пов`язаних зі здібностями.

Далі необхідно розробити засоби, за допомогою яких можна було б уточнити витоки їх неуспішності, віднести відстає дитини до однієї з наступних груп: педагогічно запущених дітей-мають хороші, але недостатньо розвинені задаткі- відстаючих через нездатність засвоювати шкільну програму-що не мають необхідних задатків і які не встигають через вроджених чи набутих в результаті хвороби анатомо-фізіологічних дефектів.

Нарешті, треба відшукати науково обґрунтовані методи, що дозволяють передбачити подальший розвиток дитини, віднесеного до однієї з цих груп.

Все це вимагає глибокої і різнобічної психодіагностики дитини.

* * *

Психологічну готовність дітей дошкільного віку до навчання у школі і до навчання по всім описаним характеристикам на практиці може встановити тільки комплексне психодіагностичне обстеження. Дане завдання має вирішуватися працівниками шкільної психологічної служби.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;

Увага, тільки СЬОГОДНІ!