lovmedukr.ru

Духовно-моральне виховання як педагогічна проблема

Відео: Виступи на секції "Духовно-моральне виховання в контексті ФГОС"

Формування духовно-моральної, досконалої особистості військовослужбовця є одним з центральних напрямків військового виховання. Люди, перебуваючи в безлічі громадських і особистих зв`язків між собою, повинні в тій чи іншій мірі узгоджувати з іншими членами спільноти свої дії, дотримуватися певних норм, правил та вимог. У кожному соціумі для регуляції поведінки людини виробляється безліч різноманітних засобів. Таку регулюючу функцію виконують правові норми, постанови військових і державних органів, статути та інструкції, вказівки і накази службових осіб, нарешті, моральність і духовність.

На відміну від правових і адміністративних норм, що носять обов`язковий характер, виконання моральних вимог практично залежить тільки від самої особистості. Коли людина порушує їх, суспільство має тільки один засіб впливу на нього - силу громадської думки: закиди, моральне осуд, громадський осуд, якщо аморальні дії і вчинки набувають вже більш серйозний характер. Принципи моралі отримують ідейний обгрунтування і вираз перш за все в ідеалах добра і зла. Підтримка і виконання моральних вимог зазвичай асоціюються особистістю з добром. Порушення ж даних норм і правил, відступ від них характеризується як моральне зло. Усвідомлення цього спонукає особистість поводитися відповідно до вимог суспільства, удосконалювати свою моральну розвиток. Багато в чому тут важливо і зміст самої моральності. Фашистська моральність тоталітарної держави розбещувала людей, порушувала в них людиноненависництво і вела до деградації особистості. Тільки прогресивна, демократична мораль сприяє ефективному розвитку і вдосконалення особистості.

Моральність стає міцнішою, якщо дотримання моральних норм і правил набуває характеру звичних способів поведінки і діяльності. Дотримання моральних вимог суспільства в кінцевому підсумку залежить від самої особистості, бо вона виступає в якості берегині і суб`єкта морального прогресу. Звідси цілком зрозуміло, яке величезне значення набувають моральне виховання, підвищення його змістовності і педагогічної дієвості. З цієї причини питань моралі, виховання високодуховної і моральної особистості в педагогічній теорії і на практиці приділялася підвищена увага. У російській культурі педагогічні аспекти духовності і моралі знайшли відображення в працях вітчизняних мислителів, письменників, вчених і практиків, таких як А.П. Аксаков, Н. А. Бердяєв, П.П. Блонський, П.Н. Енгаличев, Ф.М. Достоєвський, Ю.Г. Жуковський, І.А. Ільїн, П.Ф. Каптерев, B.C. Соловйов, Л.Н. Толстой, К.Д. Ушинський, П.А. Флоренський і ін.

В сучасних умовах розглянута проблема набуває особливого значення внаслідок виникнення комплексу протиріч у різних сферах життя суспільства і його Збройних Силах. Протиріччя виявляються в таких явищах, як моральну кризу, руйнування ціннісних підстав, експансія західного способу життя, подвійні стандарти в політиці і суспільних відносинах, цілеспрямоване нав`язування асоціальних і протиправних еталонів поведінки і стилю життя, зростання соціальної агресії і протиправних форм поведінки, гіпертрофована орієнтація масової свідомості виключно на отримання матеріальних благ і т.п. Все це негативно позначається на духовному здоров`ї народу, свідчить про глибоку духовну кризу в суспільстві. У Концепції національної безпеки Російської Федерації зазначено, що інтереси держави полягають «у збереженні і зміцненні моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму, гуманізму і культурного ... потенціалу країни».

Для розуміння сутності духовно-морального виховання необхідно визначитися зі складовими розглянутого нами явища - поняттями «духовність» і «моральність».

Незважаючи на широке вживання поняття «духовність», розуміння духовності досить складно, і вченими, богословами, аналітиками по ряду причин це поняття трактується неоднозначно. Духовність розглядається як якісна характеристика свідомості, що відображає пануючий тип цінностей, особистісні орієнтації індивіда на включення в суспільну життя-здатність людини свідомо керувати своєю поведінкою і діяльністю- змістотворних ідеали і цінності, за допомогою яких людина осмислено регулює свою діяльність-фактор соціалізації особистості і т. д.



При всій різноманітності думок можна виділити основну ознаку духовності - її зв`язок з сенсоутворювальним і смисложиттєвим компонентами людського існування, що відносяться до вищого рівня духовного освоєння світу людиною. Духовність можна визначити і як вищий рівень розвитку і саморегуляції зрілої особистості, коли основними орієнтирами її життєдіяльності стають вічні людські цінності- як орієнтованість особистості на дію на благо оточуючим, на пошук моральних абсолютов- з християнської точки зору - як спряженість людини з Богом в своїх вищих устремліннях.

Моральність ж являє собою одну з найбільш універсальних форм громадського і особистого світобачення, є сукупністю свідомості, навичок і звичок особистості, пов`язаних з дотриманням моральних норм, правил і вимог загальних принципів по відношенню один до одного і суспільству. Моральність регулює почуття, бажання і поведінку людини відповідно до моральними принципами певного світогляду. Вона включає також відповідне розуміння призначення людини і сенсу його життя, виражених в нормативно-ціннісній формі.

Слід мати на увазі, що як синонім поняття моральності часто вживається термін мораль. Тим часом це різні поняття. Під мораллю в етиці (філософській науці про мораль) зазвичай розуміють систему вироблених в суспільстві норм, правил і вимог, які пред`являються до особистості в різних сферах життя і діяльності.

Мораль суспільства охоплює велике різноманіття відносин людини в світі. Згрупувавши їх, можна уявити зміст роботи по духовно-моральному вихованню військовослужбовців. Вона повинна включати в себе формування наступних моральних відносин:

- відношення до ідеології і політиці нашої держави (правильна оцінка подій всередині країни і на міжнародній арене- розуміння моральних і духовних ценностей- прагнення до справедливості, демократії) -

- ставлення до Батьківщини, іншим країнам і народам (любов і відданість Родіне- доброзичливість до всіх країн і народам- культура міжнаціональних відносин) -

- відношення до військової служби, праці (сумлінне ставлення до службових обов`язків, труду- дотримання військової дисципліни) -

- ставлення до суспільного надбання (турбота про збереження і примноження громадського та особистого власності-бережлівость- охорона природи) -

- ставлення до людей (колективізм, взаємодопомога, Гуманність взаємне уваженіе- турбота про сім`ю та виховання дітей) -

- ставлення до себе (висока свідомість військового долга- чесність і правдівость- простота і скромність у спілкуванні і особистої життя-нетерпимість до порушення порядку та дисципліни-принциповість).

Кожне з перерахованих відносин включає в себе цілий ряд норм, правил і вимог, які повинні складати основу життя особистості і її поведінки. Важливо відзначити, що моральним можна вважати людину, для якого норми, правила і вимоги моралі виступають як його як внутрішній імператив, особисті мотиви, потреби і спонукання, як власні погляди, осмислені і звичні форми поведінки. На вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і направлено духовно-моральне виховання.lt; lt; ПопереднєНаступна gt; gt;
Поділитися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Схожі
» » Духовно-моральне виховання як педагогічна проблема